Переднє слово

Усі досягнення будь-якої науки є результатом історичного розвитку, який можна зрозуміти та оцінити повною мірою, лише заглянувши в минуле. Розвиток науки виявляється у концепціях провідних представників, зусиллями яких вона рухається вперед. За кожною науковою розробкою – праця багатьох поколінь учених.

Яскравою сторінкою розвитку зоотехнічної науки з проблем відтворення сільськогосподарських тварин є історія Інституту тваринництва НААН. Пройшовши нелегкий шлях становлення, період політичних гонінь та репресій, евакуацію та повоєнну відбудову, відчувши негативні прояви тоталітарного режиму, непрості роки перебудови та відродження української державності, знаходили сили для творчості і тим самим вписали багато славних сторінок у розвиток сучасної науки. Наші наукові школи виховали плеяду науковців, досягненнями яких може пишатися будь-яка країна.

Структура монографії відповідає основним етапам становлення та діяльності відділу репродукції сільськогосподарських тварин як наукового підрозділу Інституту.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, науковості та комплексного підходу до вивчення фактичного матеріалу. Для пошуку та систематизації первинної інформації застосовано традиційні (бібліографічний, архівознавчий та джерелознавчий аналізи) та нетрадиційні методи, а саме, контент-аналіз.

Методичний підхід засновано на вивченні, у першу чергу, архівних матеріалів, друкованих матеріалів звітного та нормативного характеру, наукових публікацій, інтерв’ювання фахівців. Завдяки архівним розвідкам виявлено раніше невідомі факти з історії установи, а їх ретельний збір та опрацювання дозволили зробити спробу відтворити неупереджену історію Інституту як складову вітчизняної зоотехнічної науки. Використано матеріали Центрального Державного архіву вищих органів влади та управління України (м. Київ), Центрального Державного архіву громадських об’єднань України (м. Київ), Державного архіву Харківської області, Архіву Інституту тваринництва НААН, фотоматеріали з особистих архівів Семена Миколайовича Васильєва, Георгія Георгійовича Подоби, Анатолія Андрійовича Бондаря та Анатолія Андрійовича Бєлікова.

Треба згадати ім’я людини, завдяки якій були збережені архіви періоду 1934 – 1941 рр. Це технік лабораторії зоохіманалізу Близниченко Марія Тимофіївна. Саме вона, під час окупації, ризикуючи життям, врятувала ці документи. Часу для відбору найважливіших паперів не було, тому побачивши товсті папки з надписом «Приказы директора», вона узяла їх,огорнула плівкою, винесла в темряві та закопала. Після ревакуації Інституту повернула їх керівництву.

Необхідно зазначити, що найсуперечливішим в історії відділу виявився період становлення 1932 – 1936 рр. Відсутність архівних даних цих років зумовила необхідність аналізу законодавчих документів, а також окремих статей із періодичних видань того часу. Звертаючись до письмових спогадів очевидців тих подій, не маємо морального права спростовувати їх свідчення щодо окремих моментів історії установи, хоча вони вкрай узагальнені. У той же час, озброюючись архівними матеріалами та першоджерелами, ми намагалися об’єктивно висвітлити історичне минуле, здійснивши його аналіз, із принципово нових позицій та за рахунок залучення нових історичних даних. У цьому плані запропонована нами версія має право на життя. Проте наукове закріплення і загальне визнання окремих припущень вимагає ретельнішого історичного пошуку. У даний час вирішити це питання на регіональному рівні не можливо, але маємо підстави припустити, що додаткове опрацювання фондів ЦДАВО України можуть допомогти, якщо не ліквідувати, то принаймні внести уточнення щодо цієї “білої плями” в історії установи.

Необхідно відмітити, що у книзі згадані всі вчені та, можливо, не всі дослідження, але зацікавлений читач легко заповнить прогалини, звернувшись до репрезентативного видання – науково-допоміжного бібліографічного покажчика «Сільськогосподарська біотехнологія у працях учених Інституту тваринництва НААН: традиції та новації», який видано до 80-річчя відділу біотехнології репродукції сільськогосподарських тварин Інституту.

Отже, плеяда вчених минулого століття заслужено вважається сьогодні символом свого часу, їм багато вдалося зробити, цьому сприяли обставини, незвичайний підйом науки, що співпав з їх інтересами та загальним бажанням творити, вдосконалювати, винаходити, вчити. Стикаючись з цими сторінками історії, відчуваєш захоплення та вдячність до людей, які сприяли розвитку особливого явища під ім’ям «ІНСТИТУТ ТВАРИННИЦТВА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ».

Окрема подяка академіку Міжнародної академії інформатизації при ООН, доктору сільськогосподарських наук, професору, Лауреату Державної премії України в галузі науки і техніки, директору науково-виробничої фірми «Ембріон» Григорію Миколайовичу Кузнєцову за фінансову підтримку у виданні цієї книги, з якої наша установа розпочинає нову історико-бібліографічну серію «Інститут тваринництва Національної академії аграрних наук України в бібліографії, архівних та літературних джерелах».

Становлення наукових досліджень з проблем штучного осіменіння

(1932- серпень 1941)

Наприкінці 20-х рр. ХХ ст. у процесі чергової реогранізації системи наукових установ і вищих навчальних закладів було взято курс на інститут як головний осередок науково-дослідної роботи. Це був період централізації та концентрації ресурсів, що відбувалася в ході вирішення завдань першої п’ятирічки та форсованого наступу соціалізму. Науково-дослідні катедри (збережено лексику того часу), створені у 20-і рр. ХХ ст. як основна організаційна форма науково-дослідної роботи не відповідали уявленням того часу стосовно керованості та плановості. Негативною рисою була їх розпорошеність, тоді як форма інституту здавалася прийнятною й зручною та яка поступово перетворилися на головну організаційну ланку наукового пошуку [1].

Важливою історичною подією в житті вчених та спеціалістів тваринницького профілю cтало відкриття у Харкові 8 жовтня 1929 р. Українського інституту молочного господарства (фото 1).

Треба зазначити, що свій фактичний початок Інститут бере ще у 1922 р., спочатку як відділ тваринництва Харківської обласної станції сільського господарства, створеній на хуторі «Українка» [2, арк. 3], пізніше, 1928 р., реорганізованій в зоотехнічний відділ Харківської крайової дослідної станції [3, арк. 1]. Головною функцією Інституту були наукові розробки проблем молочного господарства на території Української СРР.

На той час, вищою науково-дослідною та координаційно-методичною установою з водного, лісового та сільського господарства СРСР була Всесоюзна академія сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна (ВАСГНІЛ), створена 25 червня 1929 р., але більшість науково-дослідних інститутів не входили до системи Академії наук, а підпорядковувалися окремим наркоматам: Наркомат освіти, Наркомат здоров’я, Наркомзем та Наркомважпром. Так, Український інститут молочного господарства підпорядковувався системі Наркомзему, тому повна назва установи була така: Народний комісаріат землеробства УСРР. Український інститут молочного господарства [3, арк. 1]. Але Наркомат земельних справ здійснював лише адміністративне керівництво, унаслідок чого постала гостра необхідність централізації сільськогосподарської науки і вже подальша організація та реорганізація існуючих науково-дослідних структур відбувалася під керівництвом ВАСГНІЛ. Отже, згідно з рішенням Президії ВАСГНІЛ протокол № 29 від 15 травня 1930 р., Інститут отримав нову назву – ВАСГНІЛ. Південний інститут молочного господарства. Функції Інституту залишилися колишніми, але розширився маштаб діяльності. До зони обслуговування установи, окрім Української СРР, увійшли Білоруська РСР, Молдавська АРСР, Кримська АРСР, західні та чорноземні області РРФСР та північний Кавказ [4, арк. 8].

Зі створенням 22 червня 1931 р. постановою РНК УСРР Всеукраїнської академії сільськогосподарських наук (ВУАСГН) Інститут змінив свою підпорядкованість (фото 2). Під егідою новоствореної Академії об’єднувалися всі сільськогосподарські науково-дослідні інститути на території УСРР, для того «щоб пристосовувати всю науково-дослідну роботу на Україні в галузі сільського господарства до справи піднесення та реконструкції сільського господарства УСРР і щоб встановити єдине організаційне й методологічне керівництво науково-дослідною роботою» [5, с. 11].

На  жаль період   існування  ВУАСГН виявився  коротким, бо  вже  у 1932 р. Академію було позбавлено власних приміщень, що перейшли до Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), яка, у свою чергу, вживала відповідних заходів за підтримки органів міліції та прокуратури. Не дивлячись на заяви керівництва Академії, органи правопорядку відмовлялися втручатися в цю справу [6, арк. 44–51].

Фракція ВУАСГН виступила з Постановою від 11 січня 1932 р., де констатувалося, що основні науково-дослідні інститути Академії, які розміщувалися у Харкові, «…впродовж тривалого часу зовсім не працюють. Наукові працівники не в змозі вести науково-дослідні роботи через відсутність приміщення і знаходяться або у себе вдома, або в довготерміновій відпусці. Цінне устаткування науково-дослідних установ було в процесі захоплень частково знищене, а частково призведене до непридатного стану. Чимала частина цього устаткування була буквально звалена в складських приміщеннях. Інститут рослинництва був викинутий з приміщення, яке він займав… Інститу твариннитцва, зазнавши таких самих гонінь, опинився в такій самій кімнаті, яку йому також було запропоновано звільнити. Президію ВУАСГН виселено з приміщення, яке воно займало, до 4-х кімнатного Ветеринарного ВИШу‖ [6, арк. 46–48].

Отже, у найнапруженіший для сільського господарства період науковці були позбавлені можливості нормально працювати, тому фракція академії звернулася з проханням до ЦК КП(б)У і Президії ВУЦВК задовольнити клопотання президії Академії та надати директиви партійним і радянським організаціям, особливо міськраді м. Харкова щодо докорінних змін у ставленні до сільськогосподарських науково-дослідних організацій та максимально сприяти розгортанню їх робіт, а також, повернути президії Академії будинок по вул. К. Лібкнехта, 76 (нині вул. Сумська. Інститут отримав дозвіл на додаткове приміщення лише у вересні 1935 р., де за цією адресою  розташовувався адміністративний апарат та фінансова частина інституту – прим. авт.). Недооцінка сільсьгосподарської науки проводилася не тільки по лінії витиснення її із приміщень, але й по лінії обмеження бюджетного асигнування [6, арк. 46–48].

Не дивлячись на різні перепони, ВУАСГН із самого початку своєї діяльності розпочала активну роботу з вирішення проблем наукового забезпечення ведення сільського господарства УСРР. П’ять Пленумів, які відбулися протягом 1931–1932 рр., були присвячені організації ефективної роботи установ Академії, а саме: розглядалися проекти організаційно-господарського зміцнення колгоспів, підвишення продуктивності сільськогосподарського виробництва тощо [7]. У 1931–1932 рр. ВУАСГН розпочато роботу з організації виробничих учбово-дослідних комбінатів «на базі великого спеціалізованого радгоспу, МТС, проводить роботу ВИШ та н/д інститут» [8, арк. 2].

Саме в цей складний період історії аграрної науки розпочався процес організації на базі існуючих інституцій нових вітчизняних науково-дослідних центрів з питань біології репродукції сільськогосподарських тварин. Ці нововведення були зумовлені необхідністю кардинальної зміни змісту роботи наукових установ з метою задоволення потреб створених радгоспів і колгоспів, точного розмежування робіт між окремими закладами на основі їх спеціалізації та тісної взаємодії з господарськими організаціями [9].

За період з 1928 по 1933 рр. розвиток штучного осіменіння відбувався настільки швидкими темпами, а успіхи, досягнуті вченими в розробці теорії й техніки цього способу, були настільки значними, що можна з упевненістю говорити про «друге народження» штучного осіменіння, яке сталося три десятиріччя потому, після перших дослідів І. І. Іванова. У ці роки були знайдені нові способи одержання сім’я від плідників – спочатку за допомогою сім’язбірника, а потім – штучної вагіни, заново розроблені способи штучного осіменіння всіх основних видів сільськогосподарських тварин [10]. Але необхідність швидкого збільшення поголів’я свійських тварин поставила перед науковцями завдання удосконалення існуючих та розробки нових методів штучного осіменіння. Розпочинається процес заснування та розвитку науково-дослідних структур з фізіології репродукції тварин в Україні.

За даними І. А. Бухаріна, датою створення лабораторії є лютий 1932 р. [11]. На жаль документального підтвердження цього факту не знайдено, бо архіви того часу загинули під час Великої Вітчизняної війни, але документи наступних років надали конкретики цьому питанню.

Отже, відділ біотехнології відтворення сільськогосподарських тварин Інституту тваринництва НААН бере свій початок у структурі сектора розплідження (збережено лексику того часу), який, за положенням 1931 р., повинен був складатися з трьох секцій: секція спеціальної зоотехнії; секція племінної роботи та секція штучного осіменіння. Склад секції штучного осіменіння передбачав посади «старшого наукового спеціаліста, двох наукових спеціалістів, лаборанта та 2 техніків» [12, арк. 2–3]. Посаду старшого наукового співробітника обіймав И. А. Бухарін (встановити по батькові не вдалося, тому залишаємо ініціали за російським варіантом).

Директором  Південного  інституту  молочного господарства, як він тоді називався, був Ян Матвійович Берзінь (1930 – 1934). Розміщувався сектор, як і весь Інститут у приміщенні колишнього пивного заводу, який був переоснащений у 1931 р. під науковий корпус Інституту.

Спочатку передбачалося, що нова лабораторія буде виготовляти розріджувачі для сперми сільськогосподарських тварин, однак, після декількох місяців роботи, співробітники розпочали вивчення низки тематичних питань:

1. «Результативність штучного осіменіння великої рогатої худоби на Україні» (І. А. Бухарін та ін., 1933–1934);
2. «Вивчення статевого режиму бугая» (І. А. Бухарін, Г. Г. Подоба, 1933–1934);
3. «Вивчення причин яловості корів та заходи боротьби з нею» (Г. Г. Подоба, В. Г. Богуславський, І. А. Бухарін, 1933–1934).

Для того часу тематика досліджень була достатньо складною. До того ж передбачалось, що Всесоюзний інститут тваринництва (ВІТ) посилить колектив молодими науковими співробітниками, які закінчили аспірантуру, але цього не сталося, й тому всю роботу виконувала невелика група вчених. Вірогідно, що штат секції у 1932 р. не був укомплектований, тому до проведення робіт залучали інших співробітників сектору розплідження, а саме, Г. Г. Подобу та В. Г. Богуславського.
Власними дослідженнями встановлено, що Георгій Георгієвич Подоба саме в цей період проводив свої перші дослідження з розробки гістологічного методу оцінки молочної продуктивності корів за кількістю потових залоз вушної раковини [13].

Отже, архівними та літературними джерелами встановлено, що початок дослідних робіт зі штучного осіменіння в Інституті датується 1933 р. Про це свідчить архівний документ з фонду Р.6184 Державного архіву Харківської області «Краткие данные – перечень выполненных работ коллективом лаборатории искусственного осеменения сельскохозяйственных животных за период с 1933 по 1950 гг.» [14] та перший друкований науковий звіт І. А. Бухаріна. Дослідна робота розпочалася з обстеження господарств, І. А. Бухарін пише: «Експедиційне обслідування господарств у 1933 р. провадилося одною бригадою (І. А. Бухарін), а в 1934 р. – двома бригадами (І. А. Бухарін та І. М. Іщенко). Обслідування провадилося по виробленій нами анкеті, що охоплює питання по організації, техниці та результативності штучного запліднювання. Крім того, в 1934 р. по записах, що є в господарстві, всі штучно запліднювані корови записувалися в спеціальний журнал, в якому відмічали: №№ корів, масть, вік, попереднє теління, парування до штучного запліднювання, штучне запліднювання і результати парувань або запліднювань. Відомості про теління й аборти брали з актів або зшитків про приплід молодняку, при чому, як правило, ці відомості і №№ запліднених корів, що лишилися в господарстві, перевіряли безпосередньо в гуртах шляхом перегляду номерів і опиту бригадирів, скотарів, доярок, телятниць, ветеринарних санітарів і ін., а також оглядаючи телят. По всіх одержаних відомостях, що є в господарстві, результати штучного запліднювання виводилися з обліком кожної запліднюваної корови» [11, с. 36].

Для того, щоб уявити, на скільки були облаштовані пункти штучного осіменіння у 1932 р., наведемо спогади І. А. Бухаріна: «…лабораторія знаходилась на базу, станків для запліднювання не було, а запліднювали корів на прив’язі,…або на відкритому повітрі прямо на пасовищі». У 1933 р. приміщення для пуктів штучного осіменіння були кращі, але більшість радгоспів проводили осіменіння корів на відкритому повітрі під навісом. Найчастіше устаткування пунктів було неповне. Не вистачало шаф для зберігання інструментарію, рукомийників, столів та ін. Усе це, безумовно, позначалося на якості та результативності роботи [11, с. 37].

Усього за два роки (1933–1934) було обстежено 30 пунктів штучного осіменіння великої рогатої худоби Херсонської, Дніпропетровської, Одеської областей. На опрацювання матеріалів тимчасово запрошували ще 3-х техників. Вчені дійшли висновку, що кількість перегулів та яловість корів при штучному осіменінні не більше ніж при природньому (І. А. Бухарін та ін., 1933–1934) [14, арк. 2–3].

Досліджуючи причини яловості корів, зокрема вплив бугаїв-плідників, особливо у період їх інтенсивного використання, було встановлено, що існуючі навантаження на бугая з 50–60–80 та 100 корів на рік потребують докорінного перегляду та уточнення, враховуючи статеву потенцію та вік плідника. Дослід проведено на 4-х бугаях-плідниках, які належали експериментальній базі ―Українка‖ (Харківська обл.). З’ясовано, що бугайці у віці 2,5 року можуть витримувати до 50 % навантаження дорослого бугая за умов правильного їх використання, годівлі та утримання. «Об’єм денного еякуляту та число сперматозоїдів у ньому при двократних садках за день більше ніж при одній садці за два дні, відповідно, у 22,6 % та 41 %. При трикратних садках за день об’єм еякуляту збільшується на 67,7 %. При посиленому використанні бугая, а саме, при переході від 1 садки за 2 дні до 2-х садок за день, активність сперматозоїдів підвищувалася» (І. А. Бухарін, Г. Г. Подоба, 1933–1934) [14, арк. 4–5].

При вивченні причин яловості корів та заходів боротьби з нею суттєвим для вчених було визначити роль та значення патологічних процесів статевої сфери, на які частіше робиться посилання при яловості, безплідності та перегулах корів. Встановлено, що яловість та перегули маточного поголів’я в стадах визначаються, в основному, не лише наявністю патологічних процесів у статевих шляхах тварин, а й організаційно-господарськими чинниками. При цьому, важливим моментом, який спричинює перегули, є інфекційний аборт. Наголошувалося на необхідності негайного покриття корів, які мали викидні у першу охоту, а також знання статевого циклу кожної окремої тварини. На думку вчених, звичайний метод дослідження якості сперми не надав право визначати запліднювальну здатність бугая-плідника, яка залежить також і від індивідуальної особливості корів, бо фолікулів, що лопнули, не було знайдено навіть у тварин, забитих через 20–30 год від початку появи охоти (Г. Г. Подоба, В. Г. Богуславський, І. А. Бухарін, 1933–1934) [14, арк. 6–7].

Розпочалися важливі дослідження з розробки найбільш ефективних способів збереження та транспортування сперми бугаїв-плідників. Для роботи було виділено в Дубовському радгоспі Харківського молочного тресту 3 бугаї-плідники шортгорнської породи та 150 корів, в основному безпорідних. Останніх осіменяли спермою, що зберігалася протягом 24, 48, 72 годин, а контрольної групи – свіжотриманою спермою. Сперму транспортували залізницею за 100 км до радгоспу ―Комсомолець‖. За результатами дослідження виявлено, що при зберіганні сперми протягом 24 год запліднюваність від 1 осіменіння становить 50 %; відповідно при зберіганні сперми протягом 48 год – 54 %, при 72 год – 9 %; у контрольній групі запліднюваність досягала 47 %. За природного парування після першого покриття одержано 47 % запліднених маток. Активність сперми при транспортуванні залізницею на відстань 100 км та кіньми на відстань 15 км не знизилася, тому вчені висунули припущення, що сперму можна доставляти з одного господарства в інше та зберігати її протягом 24 год і проводити штучне осіменіння. Робота була продовжена у 1936 р. (І. А. Бухарін, 1934–1935) [14, арк. 7–8].

У радгоспі ―Комсомолець‖ Харківського молочного тресту та у колгоспах Дніпропетровської області проводилися досліди з вивчення ефективності малих доз сперми при штучному осіменінні корів шляхом збільшення навантаження на бугая-плідника та дроблення еякуляту на малі дози. Доведено, що доза сперми у 0,2 см³ без розбавлення достатня при осіменінні корів в умовах виробництва, при якому відсоток перегулів не вищий, а отелень не нижчий від показників, отриманих при осіменінні дозою у 0,5–1 см³, чи при природному паруванні. Зроблені висновки дали змогу, з одного боку, різко збільшити навантаження на бугая-плідника, з другого, – розширити зону обслуговування парувальних пунктів. За результатами проведених робіт, на виробництві почати застосовувати зменшені дози до 0,3 см³, що надало великої економії сперми цінних плідників та отримання більшого приплоду від них. Однак, питання про дозування сперми розглядалося без обліку впливу мікродоз на потомство (І. М. Іщенко, 1934–1935) [14, арк. 10–11].

Значна увага приділялася підготовці кадрів. Щорічно, у три потоки на місячних курсах (за 200-годинною програмою) підготовлювали інструкторів зі штучного осіменіння великої рогатої худоби та овець. Для викладання на курсах, окрім фахівців Інституту, запрошували професорів Харківського ветеринарного інституту Г. А. Бабіча, Е. Ф. Лисицького, І. І. Лукашова та ін.

Практичні заняття з техніки штучного осіменіння великої рогатої худоби проводили у колгоспі «Українка», а з вівчарства – у вівчарських радгоспах. Так, у 1934 р. Інститут підготував 30 «зоотехніків-конструкторів» (інструкторів) та 40 техників зі штучного осіменіння великої рогатої худоби та овець [14, арк. 28].

Треба зазначити, що в цей період починає свій відлік нова організаційна форма існування вітчизняної сільськогосподарської дослідної справи як хата-лабораторія. Саме Постановою № 165 від 16 квітня 1934 р. НКЗ УРСР «Про організацію колгоспних хат-лабораторій» була узаконена ця організаційна одиниця на селі [15, с. 58–59]. Така хата-лабораторія утворювалася в кожному колгоспі, зокрема і в колгоспі «Українка», із метою надання фактичної допомоги колгоспові у боротьбі за високий урожай, підвищення продуктивності тваринництва, у справі оволодіння технікою й організацією соціалістичного сільськогосподарського виробництва. Першочерговим завданям хати-лабораторії було організація і проведення в колгоспі масово-дослідницької і винахідницько-організаторської роботи з усіх галузей сільськогосподарського виробництва; організація і проведення найпростіших аналізів; проведення роботи з підвищення рівня агрозоотехнічних знань колгоспників шляхом організації масового агрозоотехнічного навчання. Зрозуміло, що без фахівців чи науковців виконання завдань, що покладалися, було не можливе. Принагідно зауважимо, що завідувачем за сумісництвом такої хати-лабораторії у вже на той час експериментальному господарстві «Українка» був І. М. Іщенко.

Отже, протягом всіх організаційних етапів діяльності Інституту експериментальною базою був радгосп «Українка». На підставі Постанови РНК СРСР від 29 січня 1935 р. № 200, розпорядження Наркомзему СРСР від № 828 і доручення Наркомзему УСРР від 13 лютого 1935 р. № 07 «21 лютого ц. р. я (в. о. директора Лінченко – прим. авт.) приняв від Харківського Молм’ясотресту в систему земельних органів племгосп ―Українку‖, як виробничо-експериметальну базу Південного Науково-Дослідного інстиутуту великої рогатої худоби. Завідуючим експериментально-виробничою базою тимчасово затверджено С. М. Красноружського» [16, арк. 41]. Обов’язки ветеринарного лікаря виробничо-експериментальної бази за сумісництвом виконував науковий співробітник Іван Макарович Іщенко.

З кожною реорганізацією зберігалася повна послідовність Інституту, як у лабораторно-господарському відношенні, так і в самій науковій роботі. Саме на тут проводилася наукова та селекційно-племінна робота, спрямована на вдосконалення існуючих та створення нових високоцінних порід та породних груп сільськогосподарських тварин. Окрім того, племінні стада експериментальної бази були крупними репродукторами з відтворення цінних племінних тварин із метою масового поліпшення поголів’я худоби колгоспних ферм Харківської та інших областей.

Середина 30-х рр. ХХ ст. характеризується складною соціально-політичною обстановкою в країні. Розпочате ще у 1932 р. цькування у пресі ВУАСГН із метою дискредитації Академії отримало свої наслідки. Частину досліджень довелося припинити. Причиною цього стала мобілізація значної кількості наукових працівників системи Академії на постійну й оперативно-господарську роботу до земельних органів, радгоспів, МТС та колгоспів: із 500 аспірантів мобілізовано на постійну роботу 200 осіб, із 800 наукових працівників, які перебували в системі Академії, мобілізовано 300 осіб [17, арк. 8–10]. Як видно з архівних документів, ця кампанія тривала й надалі. Отже, Наркомземом УСРР було взято курс на ліквідацію ВУАСГН, про те свідчить доповідна записка віце-президента Академії Ф. П. Тесленка секретарю ЦК КП(б)У М. М. Попову: «про курс на ліквідацію прямо заявлено всім науково-дослідним інститутам і зональним станціям на нараді при Наркомземі наприкінці липня 1934 р., а з бюджету Академії знято понад 300 тис. руб. Він інформував керівництво, що Академія фактично усунена від керівництва науково-дослідною працею по сільському господарству, а її програма нових науково-дослідних робіт поставлена під загрозу зриву – її вже фактично зірвано з цілої низки питань» [18, арк. 99–101].

У своїй постанові РНК СРСР констатувала, що головним здобутком Академії було створення мережі науково-дослідних установ, які вперше охопили всі важливіші галузі сільського господарства. Організовано перехід від триступеневої системи організації науково-дослідної роботи (опорний пункт – зональна станція – інститут) до двоступеневої (опорний пункт – інститут); проведено підготовку кадрів при наукових установах через аспірантуру; виконана низка крупних робіт, однією з яких і було удосконалення прийомів щтучного осіменіння. У той же час вказувалося на хиби в роботі, зокрема в області тваринництва [5, с. 30]. Формально ВУАСГН проіснувала до квітня 1935 р. і була ліквідована як самостійна установа все ж таки за політичними ознаками. Влада звинуватила Академію у виникненні голоду 1932 р., яке пов’язувала з недоліками в роботі Академії як координуючого органу галузевої науки [7].

Постановою РНК СРСР від 16 липня 1934 р. «Про роботу ВАСГНІЛ» проведене розподілення НДУ, які передавалися головним управлінням Наркомзему СРСР, республіканським наркомземам та крайовим (обласним) земоргнанам. Так, у ведення Головного управління твариннитцва Наркомзему СРСР відійшов Південний інститут великої рогатої худоби.

Цей період був складним і для Інституту. Починається так звана ―чистка кадрів‖. Так, у 1935 р. співробітників миттєво звільняють з роботи за причини класової належності, як «сина куркуля», «сина попа», «доньки глитая» чи «бувшого урядника». Останніх одночасно позбавляли виробничих прав, звільняли з роботи без виплати компенсації та, у кращому випадку, направляли на виробництво [16, арк. 16].

Навіть тих співробітників, які вважалися на той час «благонадійними», не минали часті посадові переміщення. Так, обов’язки завідувача курсів інструкторів штучного запліднення виконували: у 1934 р. – прізвище невідоме, у 1935 р. – І. А. Бухарін [16, арк 72], у 1936 р. – Ф. М. Чичкань та у 1937 р. – знов І. А. Бухарін [19, арк. 174].

 

Відносно спокійним у політичному відношенні був 1936 р., бо вся увага «могущих мира сего» була спрямована на прийняття нової Конституції. Відмічається пожвавлення в науковому середовищі.

Для   виконання   окремих   видів      робіт залучають молодший обслуговуючий персонал з інших підрозділів Інституту, уведено посаду «сезонного техніка». У 1936 р. на постійну роботу був прийнятий Петро Якович Татьянченко (у майбутньому – директор дослідного господарства «Українка»).

За штатним розкладом 1936 р. сектор селекції та розплідження (збережено лексику того часу) нараховував вже 34 особи, до якого увійшли й фахівці зі штучного осіменіння – І. А. Бухарін, І. М. Іщенко, П. Я. Татьянченко. Значно збільшилася кількість техників, додалась посада преператора, а невдовзі буде затверджено посаду «мотоцикліста сектору» (фото 4).

У цей період продовжено тематику попередніх років зі збереження та транспортування сперми. Уперше у світі проведено досліди з перевезення сперми бугая Нодика залізницею з Геничеського району Херсонської області до радгоспу «Кутузівка» Харківської області на відстань 600 км. У результаті від 60 корів, що були осіменені цією транспортованою спермою, «за даними далеко не повного обліку отелилось 16 корів». Навантаження на кращих бугаїв-плідників у Лебединському та Молочанському державних племінних розплідниках (ДПР) було значно підвищене, так, наприклад, бугаєм Левкоєм, який належав колгоспу ім. Кірова Молочанського району Запорізької області, у 1938 р. було осіменено 550 голів. Треба зазначити, що ця тема була припинена у 1937 р. у зв’язку зі звільненням І. А. Бухаріна, але ті результати, що були отримані, дали можливість уперше перевозити сперму на далеку відстань, тим самим ефективніше використовувати цінніших плідників, що є важливим у племінній справі (І. А. Бухарін, І. М. Іщенко, 1936–1938) [14, арк. 12]. За результатами проведених досліджень спосіб зберігання сперми протягом 24 годин був впроваджений у виробництво. Подальші досліди з більш тривалого збереження будуть розроблятися пізніше, починаючи з 1946 р.

Першими дослідами колективу із застосування штучного осіменіння у вівчарстві було осіменіння овець розрідженою спермою та мікродозами. Проводилася спроба заміни спеціального розріджувача для сперми барана більш простим та дешевим фізіологічним розчином. Робота виконувалась у радгоспі ім. Фрунзе Новоолександрівського району Запорізької області. Було взято 3 групи овець, від 300 до 400 голів у кожній. Маткої першої групи, яких осіменяли нерозрідженою спермою дозою 0,1–0,2 см³, була контролем; другої – фізіологічним розчином 1:1, 1:2 та третої – мікродозою 0,05 см³. Та особливої різниці в перегулах, за отриманими результатами, не спостерігалося (І. О. Бухарін, І. М. Іщенко, 1936–1937) [14, арк. 13–14].
Йшов 1937 рік – який покладе свій відбиток на становище науки та на життя народу взагалі. Після звільнення директора Я. М. Берзіня у 1934 р., за 5 років на посту директора змінилося 12 осіб, на посаді замісника – 7 осіб. Почався період масових звільнень. Репресії торкнулися, перш за все, тих хто проявив себе як талановита людина, тих хто міг об’єднувати навколо себе чи навколо ідеї людей, тих хто не боявся висловлювати й захищати власну думку. До таких особистостей чіпляли клеймо «троцкістів» та «пособників ворогів народу». Лише за рік Інститут втратив свої кращі наукові кадри. Якщо у 1934 р. штат установи налічував більше 100 осіб, у квітні 1937 – 90 осіб, а вже у травні того ж 1937 р. їх залишилося – 31.

Так, наказом № 87 по УНДІТ від 4 серпня 1937 р. (фото 5):

1. За протаскивание контреволюционного лозунга, за ситематическое демонстрирование таблиц с именем врага народа во время чтения лекций курсантам по искусственному осеменению – старшого научного сотрудника т. Бухарина И. А. с работы от заведывания курсами снять с 1/VІІІ 1937 г. от чтения лекций на курсах отстранить.
2. Чтение лекций по искусственному осеменению возложить на тов. Ищенко.
3. До окончания курсов, временно исполняющим обязанности зав. курсами назначаю т. Ищенко. Предлагаю вновь назначенному зав. курсами проверить учебный план курсов и содержание лекций, имеются ли у преподавательского состава конспекты и программы читаемых лекций. В дальнейшем установить на курсах порядок проверки читаемых лекций зав. курсами, проверять конспекты каждого преподавателя (содержание лекций) после чего допускать читать лекции.
4. Для проверки работы курсов и группы искусственного осеменения назначаю комиссию в составе следующих лиц: т.т. Узбек, Яценко, Дзюбанов. Председательство возлагаю на т. Узбека. Работу закончить не позже 8/VІІІ 1937. ВИО директора Дмитренко » [20, арк 106].

І вже наказом № 111 від 14 вересня 1937 р. «тов. Бухаріна – старшого наукового співробітника сектору селекції та розплідження з роботи в Інституті – ЗВІЛЬНИТИ з 15 вересня 1937 р. Всі справи за актом передати в 2-х денний термін тов. Іщенко» (фото 6.) [20, арк 133]. До речі, цим самим наказом «за відмову від господарчої роботи в інституті, тов. Узбека Л. Л. звільнено за власним бажанням» [20, арк 132].

З 29 вересня І. М. Іщенка звільнено від завідування курсами хатами-лабораторіями [20, арк. 144], а з 17 жовтня 1937 р. його за наказом директора Українського НДІ тваринництва В. Г. Бойченка переведено на посаду старшого наукового співробітника та «ТВО» (тимчасово виконуючого обов’язки) завідувача лабораторією штучного запліднювання [20, арк. 117].

Подібна ситуація триває до кінця 1939 р. Катастрофічне кадрове положення визначало неможливість проведення низки наукових досліджень, тематика закривалася або тимчасово припинялося її виконання. Так, у 1938 р. жодної теми зі штучного осіменіння не велося. У 1939 р. затверджено одну тематику «Багатократне осіменіння корів у одну охоту», її єдиним виконавецем залишався І. М. Іщенко. Ставилося завдання – шляхом збільшення кратності осіменіння підвищити відсоток зачаття в першу охоту. Робота проводилася в радгоспі «Білий колодязь» Харківсього бурякотресту на групі корів симентальської породи. Корів дослідної групи осіменяли дозою 0,2–0,3 см³ сперми від 4 до 5 разів в одну охоту залежно від її тривалості. При цьому вивчали стан фолікулів методом ректального дослідження. Корів контрольної групи осіменяли 2 рази в одну охоту, з інтервалом 10–12 год. За результатами роботи суттєвої різниці між групами не спостерігалось, а саме, група зі збільшеною кратністю осіменіння мала тенденцію до підвищення відсотку запліднення від першого осіменіння (І. М. Іщенко, 1939–1940).

Після призначення директором Інституту 4 грудня 1939 р. Миколи Григоровича Дюрича, припинилися гоніння вчених. Та ті важкі втрати, які понесла зоотехнічна наука, призвели до перетворення з крупної науково-дослідної установи – Інституту, по суті, на невелику зональну дослідну станцію. Новий очільник вживає термінових заходів щодо нормалізації обстановки в колективі та поповнення його новими кадрами. Так, за наказом НКЗ УРСР № 877, до УНДІТ відряджено Трохима Михайловича Козенка, а з 17 серпня 1940 р. його призначено на посаду заступника завідуючого лабораторії штучного обсівання (збережено лексику того часу) відділу селекції та розплідження сільськогосподарських тварин (фото 7).

І вже восени 1940 р. у колгоспі ім. В. І. Леніна Кобелякського ДПР був закладений дослід на виконання теми «Штучне осіменіння змішаною спермою як метод підвищення життєздатності приплоду у сірих сокільських овець» з метою віднайти новий метод боротьби з хронічним тимпанітом у сірих овець сокільської породи (Т. М. Козенко, В. І. Іваненко, 1940 – 1942) [14, арк. 15].

У цей же час розпочато дослідження на свинях експериментальної бази Інституту. Завданням теми було вивчити на декількох поколіннях тварин вплив зберігання сперми поза організмом на якість приплоду при максимально можливих строках зберігання сперми (Т. М. Козенко, 1940–1943) [14, арк. 16].
Весною 1941 р. були отримані нормальні окоти та опороси, але подальша політична ситуація в країні не дозволила закінчити ці дослідження.

З метою поповнення кваліфікованими кадрами земельних органів, колгоспів та радгоспів, працівників-науковців направляли на постійну й оперативно-господарську роботу на виробництво. У лютому 1941 р., згідно з наказом НКЗС УРСР № 932 від 19 жовтня 1940 р. «Про штати спеціалістів в науково-дослідних установах системи НКЗС УРСР», Іван Макарович Іщенко був відкомандирований у розпорядження відділу кадрів Харківського облземвідділу для надсилання на виробництво (фото 8) [21, арк. 13].

З 21 лютого 1941 р. за наказом № 113 директора Інституту Г. М. Дюрича призначено завідуючим лабораторії штучного обсівання сільськогосподарських тварин Трохима Михайлович Козенка (фото 9) [21, арк. 15].

Отже, інститутизація галузевої науки, що розгорнулася наприкінці 20-х рр. ХХ ст., потім її академізація на початку 30-х створили умови для організації науково-дослідних центрів з питань біології репродукції сільськогосподарських тварин. У той же час, голод 1933 р., репресії, Друга світова війна, навіть деякі урядові розпорядження не могли сприяти кадровому забезпеченню новостворених структур, тому розгортання галузевих наукових досліджень мало досить пролонгований характер.

Евакуація та повоєнна відбудова сільського господарства

(вересень 1941 – 1948)

З віроломним нападом фашистської Німеччини на СРСР розпочалася одна з найдраматичних сторінок історії Інституту та й усіх науково-дослідних установ, які опинилися на тимчасово окупованій території. Із перших днів М. Г. Дюрича мобілізюють до лав Радянської Армії. Услід за ним захищати Вітчизну йде більшість співробітників Інституту.

Останній наказ, виданий М. Г. Дюричем від 23 липня 1941 р., свідчив: «в связи с уходом в ряды РККА назначить директором института Иосифа Абрамовича Даниленко». Одними з перших розпоряджень новопризначеного директора були накази про переміщення кадрів. Принагідно зауважимо, що за невідомих причин завідуючим лабораторії з 15 серпня 1941 р. було призначено І. Л. Семака, а Т. М. Козенка переведено керівником групи вівчарства (фото 10) [21, арк. 85].

Німецька окупація м. Харкова викликала екстрену необхідність евакуації підпрємств та установ на Схід. Особливу цінність для повоєнного відновлення тваринництва країни мала племінна худоба.

11 серпня 1941 р. Уряд УРСР прийняв Постанову «Про перегін, розміщення й підготовку до зими худоби», згідно з якою до Сталінградської, Актюбинської, Західно-Казахстанської, Чкаловської, Саратовської області та Калмицьку АРСР на постійну роботу з Української Республіки було направлено 240 зоотехніків і 95 ветлікарів [7].
20 вересня 1941 р. директором Інституту Й. А. Даниленком був виданий наказ «Об эвакуации скота экспериментального хозяйства «Украинка» в г. Энгельс, за Волгу», очолив яку Трохим Михайлович Козенко (фото 11).

Долаючи величезні труднощі та докладаючи неймовірних зусиль тваринники доставляли худобу на місця. Треба зазначити, що на 25 жовтня 1941 р. взагалі з республіки було евакуйовано 6280,4 тис. голів худоби, із них великої рогатої худоби – 2155,1 тис., коней – 496,9 тис., дрібної рогатої худоби – 2750,9 тис., свиней – 877,5 тис. голів [7, с. 176].

В евакуації Наркомзем УРСР поставив перед Інститутом такі завдання:

1. Виявлення місцезнаходження племінних стад великої рогатої худоби, овець та свиней, які були евакуйовані з держплемрозплідників УРСР.
2. Проведення організаційно-зоотехнічних заходів, спрямованих на зберігання племінних стад та правильне їх використання у племінній роботі.

Треба відмітити, що штат Інституту скоротився та складався з 18 осіб. Але, не дивлячись на скрутне становище та неймовірні труднощі у цей період, колектив провів велику роботу зі збереження племінного поголів’я, його відтворення та методичного керівництва племінною роботою, відновлення племінної документації та ін. Протягом першої половини 1942 р. виявлено місцерозташування більшості племінних стад, які після евакуації знаходилися у Воронезькій, Саратовській, Сталінградській, Куйбишевській, Орджонікідзівській областях.

Як свідчать архівні документи, не всюди евакуйованій худобі створили належні умови утримання. Тому, з метою прискореного відтворення сільськогосподарських тварин та організації племінної роботи з ними в нових економічних та господарських умовах, Інститутом була проведена ціла низка організаційно-зоотехнічних заходів, спрямованих на покращення годівлі та утримання племінної худоби, а також на упорядкування племінної справи: винесені настанови обласним організаціям щодо збереження евакуйованих племінних стад та покращення умов їх утримання; разом із Наркомземом розроблений проект постанови про заходи щодо збереження племінного поголів’я великої рогатої худоби, овець та свиней держплемрозплідників та племрадгоспів, евакуйованих з УРСР, та забезпечення племінним поголів’ям районів УРСР, після визволення від окупації. Цей проект був покладений в основу постанови Раднаркому СРСР від 9 лютого 1943 р. «Про зберігання племінного поголів’я продуктивної худоби колгоспів, держплемрозплідників і племінних радгоспів з районів, тимчасово окупованих німецькими загарбниками» [2, арк. 24].

У зв’язку з розгортанням науково-дослідних робіт, що намічалися на 1943 р., наказом директора від 27 вересня 1942 р. структуру Інституту відновлено: «отделы – разведения и селекции, кормления, экономики и организации; лаборатории – биохимическая, лаборатория искусственного осеменения, как это имело место по 1941 г. включительно (до эвакуации). Считать руководителями отдельных структурных единиц института ведущих научных сотрудников: а) отдела разведения – кандидата наук Яценко А. Е.; б) отдела кормления – с. н. с. Комышева Д. С. (временно); в) отдела экономики – канд. наук Соловьева А. В.; г) лаборатории биохимии – с. н. с. Перевозину К. А. (временно); д) лаборатории искусственного осеменения – канд. наук Козенко Т. М. Всем руководителям отделов и лабораторий до 15 октября представить мне свои соображения по вопросу плана работы штатов на 1943 г.» (фото 12) [22, арк. 51].

Після реевакуації людей очікували не менші складнощі. Науковий корпус Інституту був перетворений окупантами на казарму. Стаціонарне обладнання лабораторії та виробничі приміщення знищено. У період евакуації люди змогли зберегти тільки найцінніші прилади – мікроскопи. Протягом року були відновлені кабінети, оснащені лабораторії (біохімічна та штучного осіменіння) (фото 13). Найбільших труднощів завдавала задача відновлення бібліотеки, «ліквідація наслідків фашистського варварства може бути здійснена тільки протягом років» [23, арк. 12].

У 1944 р. науковий колектив Інституту налічував 23 особи, з яких, докторів та професорів – 3, кандидатів наук та доцентів – 3, старших наукових співробітників – 9, наукових співробітників – 3 [23, арк 13]. Новим «Положенням про Український науково-дослідний Інститут тваринництва» (1944) визначалися завдання лабораторії, одні з яких були продовженням тематики попередніх років, інші – розробкою нових питань штучного осіменіння (фото 14).
Багато зроблено колективом лабораторії у повоєнні роки під керівництвом Т. М. Козенка. Невідкладна проблема полягала у прискореному відтворенні поголів’я, знищеного німецькими окупантами, особливо племінних плідників; у зв’язку з цим підвищувалась роль штучного осіменіння тварин. За завданням Харківського Обкому КП(б)У було проведено обстеження результатів зимівлі худоби в колгоспах та радгоспах Харківської області. За дорученням НКЗС УРСР були розроблені інструктивні вказівки щодо прискореного відтворення поголів’я великої рогатої худоби, коней, овець та ін.
Враховуючи складнощі в комплектуванні кадрами самої лабораторії, колектив вирішив підготувати своїми силами лаборантів та техніків. Протягом 1944 р. навчено: 1 лаборанта-техніка Г. Д. Винниченка, 2 техніки – А. С. Белєвцева та П. Я. Татьянченка. Петро Якович, який на той час вже мав восьмирічний стаж роботи на цій посаді, отримав підготовку для виконання робіт, відповідно до посади молодшого наукового співробітника (фото 15) [24, арк. 36].

Не дивлячись на складне становище самої лабораторії, вирішення проблеми підготовки кадрів все-таки було покладено на Інститут, який у цьому ж році відновив курсове навчання техніків штучного осіменіння сільськогосподарських тварин. Навчальна програма курсів складалася з «А) Теоретичної частини – 54 год; Б) Практичної частини (робота з приборами та тваринами виконувалася кожним курсантом під керівництвом викладача) – 56 год; В) Випробування – 6 год. Усього 116 годин. Теоретична частина включала 11 тем:
Тема 1. Велика Вітчизняна війна та завдання колгоспів (Й. А. Даниленко, А. В. Соловйов);
Тема 2. Історія розвитку штучного осіменіння та його значення для прискоренного відновлення тваринництва у звільнених районах (Я. І. Первак, А. А. Ушивець, Т. М. Козенко);
Тема 3. Статеве відтворення тварин (Левенець, П. Я. Татьянченко);
Тема 4. Основи правильного використання племінних плідників (Т. М. Скиба, Т. М. Козенко);
Тема 5. Техніка отримання сперми (Т. М. Козенко);
Тема 6. Визначення якості сперми, її збереження, розрідження та перевезення (Т. М. Козенко);
Тема 7. Техніка штучного осіменіння (Т. М. Козенко);
Тема 8. Визначення охоти у самиць та час осіменіння (Левенець, П. Я. Татьянченко);
Тема 9. Штучне осіменіння як спосіб усунення яловості та холостіння маток (Левенець);
Тема 10. Заразні хвороби та засоби попередження (Левенець);
Тема 11. Організація штучного осіменіння (Т. М. Козенко)
Практична частина складалася з 6 тем:
Тема 1. Розтин самців та самиць (свині, вівці, кролі) для вивчення структури статевих органів (Левенець);
Тема 2. Збір, підготування штучної вагіни та отримання сперми від плідників сільськогосподарських тварин (П. Я. Татьянченко);
Тема 3. Перевірка якості сперми під мікроскопом та без мікроскопу (П. Я. Татьянченко);
Тема 4. Методи збереження сперми сільськогосподарських тварин (П. Я. Татьянченко);
Тема 5. Підготування інструментів та осіменіння сільськогосподарських тварин (П. Я. Татьянченко);
Тема 6. Обладнання пунктів штучного осіменіння (П. Я. Татьянченко, Т. М. Козенко)» [25, арк 2-2 зв].

Для практичих занять курсантів розподіляли на групи не більше 15 осіб. Залежно від чисельності слухачів кількість годин занять збільшували. Протягом 1944 р. підготовлено для Харківського району 50 тваринників «для областей України підготовлено по штучному осіменінню інструкторів 45 осіб (олівцем дописано “+43” – прим. авт.), техніків – 20 осіб (олівцем дописано – “+9” – прим. авт.), студентів зоотехнічного інституту – 29 осіб. Всього підготовлено протягом року 144 особи‖ [24, арк. 36 зв]. Отже, за штатним розкладом 1944 р., лабораторія штучного осіменіння складалася з посади завідуючого – Т. М. Козенка, лаборанта – П. Я. Татьянченка, техніка – А. Д. Винниченко вакантною залишалася посада старшого наукового співробітника [26, арк. 45].
Гостра кадрова проблема, а саме, прихід у галузь нових людей, недостатньо кваліфікованих, вирішувалася ще й завдяки видання різного роду посібників, тематика яких охоплювала такі питання: «Штучне осіменіння сільськогосподарських тварин», «Відтворити та поліпшити поголів’я свиней та підвищити продуктивність свинарства», «Догляд, утримання та використання племінних бугаїв».
Тяжкі наслідки отримало експериментальне господарство Інституту. «Постройки производственные и жилые оказались в полуразрушенном состоянии, инвентарь сломан и уничтожен. Скот угнан оккупантами, поля запущены, засорены. За истекший год после освобождения Харькова и Харьковщины усилиями руководства и всего коллектива института экспериментальное хозяйство в основном восстановлено, поставлено на ноги. Заканчивается восстановление и ремонт построек хозяйственных и жилых. Как те, так и другие электрифицированы. В помещениях для скота функционируют автопоилки, приведенные оккупантами в состояние негодности и нефункционировавшие с момента эвакуации института. Значительно выросло поголовье скота, составляющее в настоящий момент по лошадям – 25, крупному рогатому скоту – 69, по свиням – 240, организована птицеферма (куры) с поголовьем в 1000 штук. На полях работает тракторный парк в составе 8 тракторов, хозяйство располагает 3 грузовыми автомашинами» [23, арк. 13].

У повоєнне відновлення Харківщини Інститут вніс найбільшу лепту у справі:

• відновлення діяльності Валківського ДПР з проведенням породного переобліку в районі його діяльності;
• підготовка фахівців зі штучного осіменіння для Харківської області (32 особи);
• виконання завдання з організації повернення на Харківшину евакуйованої худоби з районів Поволжя;
• проведення штучного осіменіння корів, які належали колгоспам, радгоспам та робочим, у кількості 200 голів;
• організаційно-зоотехнічної допомоги пунктам штучного осіменіння у районі діяльності Валківського ДПР;
• відновлення експериментальної бази УНДІТ;
• забезпечення поранених бійців, частин Червоної Армії та робочих Харкова продуктами свого господарства;
• виконання різних завдань Харківських партійних та радянських органів із проблем твариннитцва Харківської області [23, арк. 15] .

Першою повоєнною темою досліджень стало «Вивчення нових організаційних форм штучного осіменіння – міжколгоспний та радгоспно-колгоспний пункт штучного осіменіння». Для проведення науково-дослідної роботи, Інститутом організовано 4 міжколгоспні експериментальні пункти штучного осіменіння корів, із них 2 у Валківському та 2 у Лебединському ДПР. Для вивчення ефективності радгоспно-колгоспного пункту штучного осіменіння великої рогатої худоби лабораторією був організований експериментальний пункт при експериментальній базі «Українка». Вчені дійшли висновку, що міжколгоспні пункти у повоєнний період є єдино правильною формою організації штучного осіменіння, особливо в районах діяльності ДПР, яка давала змогу не тільки максимально використовувати кращих плідників, але й правильно здійснювати племінний підбір. У свою чергу організація радгоспно-колгоспних пунктів давала можливість збільшувати навантаження на кращих бугаїв, які належали радгоспам та цим впливати на якісне поліпшення поголів’я колгоспних ферм (Т. М. Козенко, за участю П. Я. Татьянченка, 1944–1945) [14, арк. 18–19].

Одночасно дослідна робота поєднувалася з наданням практичної допомоги колгоспам та радгоспам. За перше півріччя 1944 р. на таких пунктах було осіменено 1010 корів.

Треба наголосити, що за короткий строк Інститут не тільки відновився на рівні довоєнної діяльності, але, за рішенням урядових органів, УНДІТ, виявився найбільш життєздатною одиницею з усіх науково-дослідних організацій у галузі тваринництва в Україні, та реорганізувався в установу з масштабами роботи, що значно перевищували довоєнні. Колегією НКЗС УРСР було відзначено роботу Інституту та його директора Й. А. Даниленка з приводу успішної відбудови експериментальної бази, яка була проведена без втрат поголів’я племінної великої рогатої худоби та свиней [27, арк. 284–285]. Почали створювати нові наукові відділи, переглядалися форми та методи роботи.

За наказом № 57 НКЗС УРСР від 12 лютого 1945 р. ―Про відновлення аспірантури при науково-дослідних установах Народного комісаріату земельних справ УРСР‖ було відновлено підготовку фахівців вищої кваліфікації через аспірантуру у 6 науково-дослідних інститутах, у тому числі Українському НДІ тваринництва: годівля сільськогосподарських тварин – 2, розведення – 2, бджільництво – 2 особи [28, арк. 189–190].

За кращу роботу з приводу святкування 28-річниці Великої Жовтневої революції були премійовані співробітники лабораторії штучного осіменіння: завідувач лабораторії Т. М. Козенко – 1 центнером хліба; лаборант-технік П. Я. Татянченко – купоном на українську сорочку, технік Г. Д. Винниченко – купоном на плаття [29, арк. 106–107].

Важливим моментом у тематиці, розпочатої у 1945 р., була розробка раціональних методів штучного осіменіння маток спермою бугаїв-плідників. Головна увага приділялася вивченню чинників, які впливають на статеву активність, якість сперми та тривалість племінного використання бугаїв-плідників. Робота виконувалася в колгоспах Лебединського і Валківського ДПР та на експериментальній базі «Українка». Вченими наголошувалося: якщо правильно застосовувати різні методи використання бугаїв-плідників, то суттєвої різниці за статевою активністю бугаїв не спостерігається. У свою чергу активний моціон та особливо щоденна робота в запряжці (2–4 год) позитивно пливають на статеву активність та якість сперми. У той же час інтенсивне (більше 2-х садок за день) використання бугаїв негативно впливає на статеву активність, і особливо на якість сперми (Т. М. Козенко, П. Я. Татьянченко, 1945–1947) [14, арк. 20–21].

Протягом 1946 р. Інститут декілька разів змінював підпорядкованість. Після перетворення у березні 1946 р. Народного комісаріату землеробства УРСР у Міністерство землеробства УРСР, а в липні 1946 р. у Міністерство тваринництва УРСР до новоствореного міністерства перейшов Інститут, Київська та Чернігівська науково-дослідні станції. У відповідності до Постанови № 1513 Ради Міністрів УРСР від 26 серпня 1946 р., Інституту з 1 вересня 1946 р. передано свинарський радгосп «Профінтерн».

Та вже, згідно з рішеннями лютневого Пленуму ЦК ВКПб 1947 р. про перебудову керівництва сільського господарства та у відповідності до наказу Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1947 р., колишні республіканські міністерства: землеробства, технічних культур та тваринництва, об’єднані в одне Міністерство сільського господарства УРСР, у зв’язку з чим Інститут отримав назву «МСГ УРСР. Український науково-дослідний інститут тваринництва».

У зв’язку з висококваліфікованим поповненням наукового колективу Інституту, у 1947 р. розширено прийом до аспірантури за такими спеціальностями: фізіологія сільськогосподарських тварин, штучне осіменіння, годівля, свинарство та вівчарство (фото 16).

Необхідно відмітити, що до Вченої ради Інституту входили не тільки провідні вчені, а й передовики тваринництва. Цінний виробничий досвід лідерів виробництва, з одного боку, та практична допомога науковців, з другого, робило цю співпрацю взаємно необхідною та цінною. Так, за наказом Т. М. Козенка «прикріплено до члена Вченої ради, героя соціалістичної праці, голови колгоспу ―Большевик‖ Валківського району Харківської області тов. Нерівного Д. В. з метою надання допомоги в його роботі» [30, арк. 190].

Значний збиток, нанесений Великою Вітчизняною війною всій системі радянської освіти викликало об’єктивну необхідність масової освіти дорослого населення – “академії мільйонів”. Тому, Постановою Ради міністрів СРСР від 29 квітня 1947 р. створено Всесоюзне товариство з поширення політичних і наукових знань (з 1963 р. – Всесоюзне товариство ―Знання‖), яке повинно було стати, за словами Сергія Івановича Вавілова (Голови Правління), посередником і провідником справжніх, високих, передових наукових знань від фахівців до народу. Обов’язком УНДІТ як ―члена учредителя‖ товариства було читання лекцій із тваринництва. Щорічно на зимовий період затверджувався їх план, місце проведення (райони) та призначався лектор. Так, у 1947 р., у ―першу зимову сесію‖, кандидатом сільськогосподарських наук Т. М. Козенком у Харківському, Вовчанському та Лебединському районах була прочитана лекція ―Роль штучного осіменіння у якісному поліпшеню тваринництва‖ [30, арк. 256].

Наукові розробки вчених експонувалися на щорічних Виставках досягнень сільського господарства Харківської області. Так, у 1947 р. лабораторією штучного осіменіння УНДІТ було представлено апаратуру похідної лабораторії.

З метою підвищення продуктивності тваринництва УРСР було необхідно разом із поліпшенням годівлі, утримання та використання плідників, віднайти нові організаційні форми штучного осіменіння, які б дали змогу ефективніше впроваджувати селекційно-парувальні плани у племінну роботу, чим прискорювати поліпшення тваринництва. Так, у 1946 р. на Всеукраїнській нараді з племінного тваринництва УНДІТ було винесено пропозицію щодо створення державних племінних станцій штучного осіменіння при державних племінних розплідниках великої рогатої худоби. У 1947 р. станції були відкриті при Лебединському ДПР (Сумська обл.) та при центральному відділенні експериментального господарства ―Українка‖. Хоча з ряду причин вони були незабаром закриті, але стали прототипом майбутніх станцій.

У 1947 р. штат лабораторії нараховував 5 осіб. Окрім завідуючого Т. М. Козенка, старшого наукового співробітника Т. С. Журженко та старшого лаборанта П. Я. Татьянченка колектив поповнився новими кадрами – лаборантами І. Л. Моргаленко та М. Н. Грибановою [31, арк. 10].
Недостатня кількість племінних тварин, зокрема таких, що підвищували продуктивність інших, викликало необхідність максимально використовувати видатних плідників. Найактуальнішим питанням стало зменшення існуючих доз сперми при штучному осіменінні. Тому на експериментальній базі «Українка» на свинях та вівцях проводилися досліди з вивчення можливості подальшого зменшення доз сперми при штучному осіменінні тварин одного виду, але з додаванням чужорідної сперми. У досліді зі свинями встановлено, що зменшення кількості сперматозоїдів із 15 млн. шт (мінімум) до 10 – 8 млн. шт, за рахунок сперми бугая та барана, не мало негативного впливу на запліднюваність, плодючість та розвиток молодняку (фото 17–20).

 

Фото 17. Результати дослідів із застосування чужерідної сперми при штучному осіменінні свиней, 1945-1946 рр.

При осіменінні піддослідних вівцематок зменшеною з 0,5 см³ (мінімуму) до 0,03 см³ дозою, із відповідно меншою кількістю сперматозоїдів, приплід, що був отриманий та вирощений до статевозрілого віку, не виявив суттєвої різниці порівняно з приплодом від контрольних маток. Учені дійшли висновку, що з метою максимального отримання приплоду від окремих плідників можливо зменшити витрати сім’я цінних плідників, компенсуючи таке зменшення сім’ям плідників іншого виду (Т. М. Козенко, 1945–1948). Це питання вимагало подальшого вивчення [14, арк. 22–23].

 

Проводилися дослідження з удосконалення методів збереження сперми бугаїв із подовженням строку її запліднювальної здатності. За результатами дослідів, які виконувалися на експериментальній базі «Українка», доведено, що отримати нормальний відсоток запліднювань спермою бугаїв, яка зберігалася протягом 2 діб, можна, але за таких умов: наявність високоякісної сперми, застосування поступового охолодження та збереження її при температурі близько нуля. При цьому відсоток перегулів був не вище середнього по стаду (Т. С. Журженко, 1946–1948) [14, арк. 24].

З усього вищевикладеного зрозуміло, що пройшовши шлях важких випробувань під час Великої Вітчизняної війни, колектив Інституту, на чолі зі своїм керманичем – директором Йосипом Абрамовичем Даниленком, не припиняв своєї діяльності. Завдяки зусиллям невеликої групи співробітників було збережене цінне племінне поголів’я тварин.

Після ревакуації, ґрунтуючись на шаленому ентузіазмі та передчутті майбутньої Перемоги, колектив швидко відновив роботу як всього Інституту, так і його експериментальної бази.

Роки найвищої творчої активності вчених

(1949 – 1989)

Необхідно зазначити, що особливо важким для багатьох напрямів біологічної науки був кінець 40-х – початок 50-х рр. ХХ ст., так званий, період «лисенковщини». Липнева сесія ВАСГНІЛ (1948) проголосила погляди Т. Д. Лисенка прогресивними та схвалила настанови щодо розгортання нищівної боротьби з послідовниками Менделя, Моргана, Вейсмана: «Менделевско-моргановское направление в биологии продолжает идеалистическое и метафизическое учение Вейсмана о независимости природы организма от внешней среды, о так называемом бессмертном “веществе наследственности”. Менделевско-моргановское направление оторвано от жизни и в своих исследованиях практически бесплодно. Сессия Всесоюзной академии сельскохозяйственных наук имени В. И. Ленина считает, что мичуринское направление, возглавляемое академиком Т. Д. Лысенко, проделало большую, плодотворную работу в разоблачении и разгроме теоретических позиций менделизма-морганизма. Эта работа имеет большое положительное значение для развития передовой биологической науки и практики сельского хазяйства» [32].

У цей час були призупинені дослідження з цілої низки напрямів у біології та звільнені з роботи вчені зі світовим ім’ям – М. П. Дубінін, М. М. Завадовський, Б. М. Завадовський, І. І. Шмальгаузен, які здійснили вагомий внесок у розвиток тваринництва. Положення Т. Д. Лисенка похитнулися вже після смерті Й. В. Сталіна, а у 1956 р. його звільнено з поста президента ВАСГНІЛ.

Колектив лабораторії продовжував свої дослідження зі штучного осіменіння тварин змішаною спермою. Отримані дані в дослідах на вівцях, свинях та коровах довели, що використання сім’я двох плідників різних порід одного виду дає змогу не тільки отримати максимальну кількість нащадків від кращих плідників, але й підвищити запліднюваність (свиноматок, овець, корів) та отримати здоровіше потомство (Т. М. Козенко, 1949–1953) [14, арк. 25]. Цей спосіб штучного осіменіння корів та овець був внесений до інструкцій зі штучного осіменіння.

Серед безлічі невивчених проблем розмноження тварин особливий інтерес викликало питання щодо ролі живчиків у родових шляхах самиці після спаровування. За результатами дослідів, проведених на коровах, вівцях, свиноматках, встановлено, що додатково уведені живчики позитивно впливають на живу масу та життєздатність потомства. Середня жива маса приплоду, отриманого від піддослідних тварин при народженні, була, як правило, більша, ніж у контрольній групі (Т. М. Козенко, 1951–1953) [33, с. 146–161].

У 1947 р. розпочато багаторічні досліди з вивчення впливу інтенсивності вирощування на ріст, розвиток та продуктивність овець породи прекос, які проводилися в експериментальному господарстві УНДІТ під керівництвом професора П. Д. Пшеничного сумісно з відділом вівчарства. Метою роботи було встановити, який тип годівлі при вирощуванні більш сприятливо позначається на статевій активності, якості, кількості сім’я та інших показниках, які характеризують відтворювальну здатність баранів-плідників. Узагальнивши та проаналізувавши дані, отримані на баранах-плідниках та матках, яких вирощували на різних раціонах, за показниками, розвитку та розміру статевих залоз (сім’яників), кількості та якості сперми, після подальшої перевірки цих даних на потомстві, визначено, що перше місце щодо відтворювальної здатності займають тварини, яким згодовували раціони – сіно, соковиті корми та макуха, на другому – тварини, що споживали безконцентратні раціони, і на останньому місці – тварини, що вигодовуванні на раціоні – сіно, соковиті корми та суміш концентратів (Т. М. Козенко, 1947–1953) [33, с. 161–174].

У 1952 р., за пропозицією МСГ УРСР та разом із Українським НДІ експериментальної ветеринарії (з 1953 р. – самостійно) Інститут відновив роботу з боротьби з яловістю худоби, розпочату в довоєнний період. Попередніми дослідженнями доведено, що яловість корів та телиць є наслідком несприятливих умов зовнішнього середовища (годівлі, утримання та використання тварин). Тоді вивчення проводили методом обстеження стад племінних та товарних ферм колгоспів та радгоспів із різним рівнем годівлі та утримання. За результатами досліджень виконавцями було складено довідку «Про причини яловості великої рогатої худоби на колгоспних фермах УРСР та про заходи боротьби з нею», яку надано партійним та урядовим органам. Пропонувалося впровадити в колгоспах посаду акушера-ректальщика, для чого необхідно було організувати при райветлікарнях, ветбаклабораторіях та ветеринарних навчальних закладах короткострокові курси з навчання ветеринарного персоналу методу ректальних досліджень та передачі досвіду колгоспним акушерам-ректальщикам. Виносилася пропозиція щодо будівництва міжколгоспних комбінованих пунктів (для корів та овець) для того, щоб пізніше перейти до організації Державних пунктів штучного осіменіння (станцій) 1 чи 2 у зоні МТС для утримання плідників планових порід худоби (Н. Ф. Сімонов, 1952–1953) [33, с. 175–247] .

За розпорядженням замісника МСГ УРСР (лист № 2-5761 від 23 грудня 1954 р.), Інституту було доручено підготувати практичні пропозиції щодо методики та техніки запобігання яловості корів, які Міністерство збиралося видати у вигляді спеціальних вказівок та які мали стати практичним посібником для зооветпрацівників і тваринницьких бригад колгоспів республіки. До виконання завдання залучали співробітників різних підрозділів Інституту. Так, керівником теми «Боротьба з яловостю маточного поголів’я великої рогатої худоби, на прикладі експериментального господарства УНДІТ та колгоспів Лебединського ДПР» призначено А. І. Короткова, а відповідальними виконавцями Т. М. Козенка, О. Ю. Яценка, В. М. Дзюбанова та В. М. Пахучего. В основу були покладені раніше розроблені «Указания по борьбе с яловостью», затверджені Головним Управлінням сільськогосподарської пропаганди та науки МСГ УРСР у 1953 р. [34, арк. 189].

У період 1950–1953 рр. лабораторією підготовлено найбільшу кількість фахівців зі штучного осіменіння тварин (фото 21).

Досягнення вчених УНДІ отримали визнання в науковому середовищі та були високо відмічені урядом. Так, у 1951 р. за корінне вдосконалення та розробку методів й техніки штучного осіменіння сільськогосподарських тварин Трохиму Михайловичу Козенку була вручена Сталінська премія І ступеня.

Знаменним для історії Інституту є той факт, що в період з 1949 по
1953 рр. у ньому працював Ігор Васильович Смирнов, направлений по
путівці МСГ СРСР та з 4 січня 1949 р. зарахований на посаду старшого
наукового співробітника лабораторії штучного осіменіння (фото 22) [35,
арк. 5].

Попередніми дослідженнями вченого, у 1948 р. у ВІТ, було доведено можливість заморожувати сперму кролів, жеребців, баранів та бугаїв, а також уперше у світі отримати потомство від кролиць, які були осіменені розмороженою спермою, що зберігалася до цього упродовж 32 діб у твердій вуглекислоті при температурі –78 °С. Потомство від корів та овець, осіменених розмороженою спермою, І. В. Смирнов уперше в Радянському Союзі отримав у 1949–1952 рр., працюючи в УНДІТ. Результати дослідів підтвердили можливість зберігати тривалий час сім’я плідників при температурі мінус 186 °С та при цьому отримати нормальне потомство.
При використанні замороженої сперми у д/г «Українка» уперше у світі було отримано: 11 нормальних ягнят (1949) та 5 нормальних телят (1951).

Календарним планом на вересень-листопад 1953 р. передбачалося проведення досліджень із вивчення впливу різних фізичних та фізико-хімічних чинників: гліцерину з жовтком, швидкості охолодження та розробка способів боротьби з холодовим ударом. Але через звільнення у вересні 1953 р. та переведення на посаду доцента Харківської зооветеринарної академії керівника розділу І. В. Смирнова, ці дослідження на той час залишилися не закінченими.

На початку 50-х рр. ХХ ст. творчий пошук колективу був спрямований на покращення роботи пунктів штучного осіменіння тварин та правильну організацію парування. Результатами наукових досліджень та практикою роботи передових пунктів штучного осіменіння доведено, що спосіб зберігання сперми за низької температури може відігравати велику роль не тільки при транспортуванні сперми, але й при використанні звичайних стаціонарних пунктів та дає змогу побудувати усю роботу на більш раціональних основах.

Паралельно з указаними роботами, співробітники лабораторії вивчали питання боротьби з яловістю у корів, використовуючи сім’я плідника для провокування тічки. Одночасно розпочато розробку нового способу оцінки якості сперми барана та бугая щодо тривалості життя живчиків при різних ступенях розбавлення, щоб мати уяву про їх якість (живучість). Передбачалося, що після деякого доопрацювання новий спосіб визначення якості сім’я буде запропоновано на пунктах штучного осіменіння (І. В. Смирнов, 1950–1953) [33].

Результати роботи з питань біології розмноження сільськогосподарських тварин та вдосконалення техніки штучного осіменіння, що проводилася протягом декількох років УНДІТ сумісно з іншими дослідними установами викликали необхідність у розробці нових, досконаліших організаційних форм застосування штучного осіменіння. Тому, за клопотанням Інституту та згідно з наказом по МСГ УРСР № 516 від 9 вересня 1955 р., при Зміївській МТС Харківської області організовано Державну станцію штучного осіменіння сільськогосподарських тварин (фото 23), яку незабаром було переведено до експериментального господарства «Українка» (фото 25), а пізніше, у 1978 р., до с. Рогань Харківського району Харківської області [36, арк. 110]. Основним завданням станції було надання допомоги колгоспам із прискорення підвищення породності та якісного поліпшення худоби, яку розводили в колгоспах.

Першим завідувачем ДПС призначено Івана Марковича Іщенка (фото 24).

ДПС виконувала функцію обласної племінної станції Харківської області та одночасно обслуговувала 344 колгоспи та 80 радгоспів, тобто 65 % господарств області. За іншими – були закріплені три міжрайонні держплемстанції. Із метою тісного співробітництва фахівців племстанції зі спеціалістами господарств, у кожному районному центрі був організований один, а інколи, і два філіали ДПС. Директорами станції у різні роки були В. Д. Альтгаузен, А. А. Балаклицька, Н. С. Помазановський, В. М. Сопельник, В. Т. Цибульник.

У перший рік існування станції для отримання сім’я використовували 9 бугаїв та 26 баранів, які належали експериментальному господарству Інституту. Окрім того, станція разом із лабораторією штучного осіменіння ВІТ організувала систематичне завезення сперми з Москви від 7 бугаїв та 17 баранів, експонованих на Всесоюзній сільськогосподарській виставці.

Поряд із годівлею вирішальний вплив на статеву активність плідників мав моціон. Треба зазначити, що в господарстві УНДІТ та декількох колгоспах, за пропозицією Т. М. Козенка, застосовували одночасну проїздку 4–6 бугаїв. Цей спосіб утримання не тільки підвищував продуктивність праці скотаря, але й позитивно впливав на норов бугаїв (вони ставали спокійнішими та більш слухнянішими) та подовжував тривалість їх продуктивного використання (фото 26).

Сперму отримували від кожного плідника через день, при подвійних садках, з інтервалом 5–10 хв, на штучну вагіну, а в якості чучела використовували неплідну телицю в парувальному станку. Сім’я відбирали о 5–6 годині ранку, перевіряли під мікроскопом на густість та рухливість сперміїв, розріджували, розливали по ампулах та охолоджували до теператури 0 °С у термосі ВІТ, який о 6 годині ранку передавали водію чергової автомашини з відповідною накладною, де вказувалися якість сперми та кличка бугаїв. На колгоспних пунктах штучного оcіменіння сперму використовували протягом двох та більше діб. Сім’я від плідників, експонованих на ВСГВ, доставлялося з Москви також через день, заморожене до температури –79 °С або охолоджене. На колгоспних пунктах сперму перевіряли та використовували звичайним способом, у відповідності до діючої інструкції щодо осіменіння корів [37]. Накопичений досвід роботи державної станції штучного осіменіння при УНДІТ представляв інтерес для організації подібних станцій.

З реорганізацією у травні 1956 р. УНДІТ, та перейменуванням його у НДІ тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР МСГ УРСР, змінилися функції та масштаб діяльності установи. Тепер на нього було покладено здійснення наукових розробок з питань розвитку тваринництва колгоспів та радгоспів зони Лісостепу та Полісся УРСР, організаційне та науково-методичне керівництво роботою Київської дослідної станції тваринництва, а також відділами тваринництва Вінницької, Хмельницької, Житомирської, Чернігівської, Сумської, Полтавської та Черкаської державних дослідних станцій, вирішення питань правильного розміщення галузей тваринництва по областях Лісостепу та Полісся з урахуванням економічних та природних умов, а також багаторічного досвіду ведення господарства окремих районів. Експериментальній базі «Українка» надано статус дослідного господарства.

Наступною спробою академізації науки було створення 30 грудня 1956 р. Української академії сільськогосподарських наук (УАСГН) для поліпшення рівня керівництва науково-дослідною роботою в галузі сільського господарства, підвищення теоретичного рівня досліджень, підготовки наукових кадрів. Із 21 січня 1957 р. Інститут, після передання у її безпосереднє підпорядкування, став іменуватися Науково-дослідний інститут тваринництва Лісостепу та Полісся УАСГН, при цьому функції та масштаб діяльності не змінилися.

За підсумками науково-дослідної роботи минулих років, що були підведені на Першій сесії УАСГН, наголошувалось: «Науково-дослідні установи продовжують працювати над подальшим удосконаленням організації і техніки штучного осіменіння великої рогатої худоби й овець. У зв’язку з широким застосуванням штучного осіменіння істотного значення набувають своєчасна оцінка і використання для цього тільки високоякісних плідників. Зважаючи на це, Науково-дослідний інститут тваринництва Лісостепу і Полісся УРСР розробив методику порівняльної оцінки бугаїв-плідників за якістю нащадків, яку

рекомендовано для зоотехнічної роботи» [38, с. 12–13]. Проблемно-тематичним планом наукових досліджень на 1957–1960 рр. передбачалося продовження роботи «з розробки способів тривалого збереження сім’я плідників, вивчення і перевірки можливого збільшення кратності розбавлення сім’я і застосування антибіотиків при його зберіганні» [38, с. 20].

 

Саме 1957 р. стане пізніше визначальним й для Інституту. 14 жовтня 1957 р. Федора Івановича Осташка зачислено старшим науковим співробітником лабораторії штучного осіменіння сільськогосподарських тварин НДІ тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР (фото 27). Розпочинається період найбільшої творчої активності вчених Інституту [39, арк. 113].

Однією з головних проблем тодішнього розвитку штучного осіменіння тварин було широке практичне впровадження методу тривалого зберігання сперми в глибкозамороженому стані та вдосконалення системи організації роботи держплемстанцій, для вирішення якої використовувалися досягнення як вітчизняної, так і іноземної науки. Починаючи з 1957 р. учені лабораторії, на основі глибоких теоретичних досліджень, розробили технологію оброблення сперми, до заморожування, режими та способи заморожування сперми бугаїв та баранів, режими відтавання, сконструювали апаратуру для заморожування, зберігання та транспортування сперми.

Тому, згідно з наказом № 813 МСГ УРСР від 1 вересня 1959 р., з 10 жовтня 1959 р. до складу Інституту були прийняті такі районні станції штучного осіменіння: Лозівська, Сахновщинська, Балаклеївська, Ізюмська, Печенізька, Вовчанська та Куп’янська, які були реорганізовані у підстанції ДПС, а також організовані підстанції у Чугуївському, Шевченківському, Старосалтівському та колишньому Савинському районах.

Станція штучного осіменіння сільськогосподарських тварин при дослідному господарстві «Українка», згідно з вищезгаданим наказом, стала іменуватися як Державна станція з племінної роботи та штучного осіменіння сільськогосподарських тварин Лісостепу та Полісся УРСР [40, арк. 77].

Саме з 1959 р. станцією розпочато перші спроби використання глибокозамороженої сперми у виробництві за новою методикою. Сперму зберігали в низькотемпературних посудинах при температурі –78 °С, із використанням холодоагента «сухий лід» (твердий двоокис вуглецю). Потім розфасовували по скляних ампулах, ємкістю 1,5–2 мл, заморожували та зберігали до використання. Ампули мали закруглені денця, тому що плоскодонні під час заморожування лопалися (нерівномірний розподіл сил напруженості у процесі заморожування).

Транспортування замороженої сперми до пунктів господарств проводили в туристських термосах, наповнених «сухим льодом». В них же й зберігали сперму на пунктах. Запасу невикористаного «сухого льоду» в однолітровому термосі вистачало на 5–6 днів.

У зв’язку з тим, що наповнення холодоагентом термоса, який знаходився у пункті, практично було не можливим (за причини відсутності холодоагента), запас сім’я завозили з розрахунку не більше ніж на 5 днів. Це скорочувало кількість привозів сперми до одного разу на тиждень, замість 2–3 разів. Але потреба у великій кількості термосів, відсутність холодоагента, незручність його зберігання та велика вартість зберігання були досить вагомими чинниками, які обмежували застосування цього методу зберігання. У 1959 р. у 2 господарствах зони племстанції було осіменено 127 корів, із них отелилася 81 корова (63,8 %), які дали нормальних за розвитком та екстер’єром телят.

Поступово, слідуючи за вченими-дослідниками, працівники ДПС освоювали нову методику заморожування, зберігання сперми та систему організації транспортування, зберігання та використання сперми в колгоспах. У результаті було налагоджено промислове виробництво апаратури та обладнання. Усе це дало змогу вченим запропонувати нову систему організації штучного осіменіння великої рогатої худоби, яка базувалася на використанні методу глибокого охолодження та тривалого зберігання сперми. Зрозуміло, що остання мала низку переваг над системою, яка основана на застосуванні методу короткочасного зберігання сперми.

Завдяки новій системі досягалося рівномірне використання плідників, підвищувалася у 3–4 рази ефективність їх племінної діяльності, створювалися запаси сім’я, значно понижувалися економічні витрати на проведення штучного осіменіння тварин, забезпечувалося майже 100 % використання сперми, що дало можливість зменшити кількість плідників. Отже, відкрилися можливості міжнародного обміну спермою та ведення племінної й селекційної робіт у тваринництві.

З 19 травня 1961 р. Державну станцію з племінної роботи та штучного осіменіння дослідного господарства «Українка» реорганізовано у Харківську обласну державну племінну станцію Інституту, згідно з наказом № 335 МСГ УРСР від 11 травня 1961 р. Стація стала обслуговувати колгоспи та радгоспи в зоні 19-ти адміністративних районів області. Центральна станція знаходилася в дослідному господарстві «Українка» та мала 18 філій у районних центрах області [41, арк. 180].

За штатним розкладом 1959 р. колектив лабораторії вже складався з 9 осіб: старшого наукового співробітника Т. М. Козенка, старших наукових співробітників Ф. І. Осташка та, принагідно зазначити, – Г. А. Богданова, молодшого наукового співробітника Г. С. Гайворонського, старших лаборантів І. Л. Моргаленко та Г. А. Сергеєвої, лаборантів А. П. Денисенко та В. А. Храмцової, мийниці Т. А. Стрекозової [40, арк. 9].

Треба відмітити, що на початку 60-х рр. ХХ ст., заручницею кон’юктурних політичних рішень радянської епохи знов стає УАСГН, як свого часу стала ВУАСГН. За Постановою Ради Міністрів УРСР № 487 від 4 травня 1962 р. її було ліквідовано, натомість у складі АН УРСР створено відділ сільськогосподарських наук. Інститут знов був переданий у підпорядкування МСГ УРСР.

Зауважимо, що до кінця 50-х рр. ХХ ст. на виробництві та в дослідній роботі використовували суб’єктивні методи оцінки сперми, що обмежувало ефективність впровадження методу штучного осіменіння. У зв’язку з цим лабораторією був розроблений об’єктивний фотоелектрометричний метод оцінки концентрації сперми, який надав можливість протягом 5 хвилин визначити її потенційну запліднювальну здатність та встановити необхідний ступінь розрідження еякуляту. Для його практичної реалізації вченими запропоновано прилад – градуйований спермоприймач або спермометр (Ф. І. Осташко, Г. С. Гайворонський, 1958–1963) [42].

Для більш раціонального використання плідників на ДПР було запропоновано методику розрідження сперми, в основу якої покладено не ступінь розрідження сперми, а кількість активних сперміїв у дозі. Визначалося, що при добрих показниках активності сперми можна доводити кількість сперміїв у дозі до 8 млн. При показниках активності нижче 0,8 бала краще застосовувати розрідження до 20 млн. (Н. В. Місостова, 1962–1963) [43].

Для подовження строку виживаності сперміїв поза організмом та підвищення запліднюваності тварин колективом лабораторії запропоновано низку пропозицій, а саме, додавання до розріджувача екстрактів, витриманих у холоді тканин тваринного та рослинного походження (за методом В. П. Філатова). Це стимулює обмінні процеси в сперміях, подовжує їх переживаність поза організмом самця та сприяє збереженню високої заплінювальної здатності протягом тривалішого періоду (А. П. Волосевич, 1960–1964) [44]. Проведена перевірка ефективності застосування біостимуляторів при штучному осіменінні корів показала, що запліднюваність при першому осіменінні підвищується на 9,2 %. Згодом у багатьох областях республіки налагодили виробництво біостимуляторів.

Працями науковців лабораторії встановлено, що білкові компоненти тваринного походження, які входять до складу розріджувачів (сироватка крові, жовток, молоко та т. п.) мають токсичні властивості за рахунок імунологічної налаштованості білків цих продуктів (Ф. І. Осташко). Тому було запропоновано піддавати глюкозо-жовтково-цитратний розріджувач для сперми бугаїв стерилізації, що дало змогу підвищити запліднювальну здатність сперми до 20 % при подовженому строку її виживаності (4–5 діб) при температурі 2–5 °С. На той час пастеризацію розріджувачів з успіхом використовували на багатьох ДПР [45].

Тривалий час у різних країнах світу, у тому числі у СРСР, широко застосовували цервікальний спосіб уведення сперми за допомогою шприця-катетера та піхвового дзеркала. Цей метод мав низку недоліків, які призводили до гасіння статевих рефлексів самиці. На зміну йому прийшов сучасніший ректоцервікальний метод уведення сперми, але останній також мав недоліки – сильні больові подразнення при уведенні руки у пряму кишку самиці та складна негігієнічна робота техніка-осіменатора. Це спонукало вчених до пошуку нових прийомів удосконалення техніки осіменіння корів. Проведені дослідження моторики статевих органів методом синхронної електроосцилографічної реєстрації скорочень шийки, тіла та рогів матки під час осіменіння корів різними методами та природного парування показали, що при безпосередньому масажу шийки матки через піхву відбувається скорочення різних відділів статевого апарата, аналогічні до тих, що виникають при природному паруванні (Ф. І. Осташко, В. А. Чирков, 1963). Це дало змогу розробити новий мано-цервікальний спосіб уведення сперми. Для практичної реалізації цього способу було розроблено комплекс одноразових полімерних інструментів та налагоджено їх серійне виробництво. Запліднюваність корів, які були осіменені таким чином, підвищувалася на 15–20 %. Для перевірки ефективності застосування методу штучного осіменіння вченими винайдено апарат та розроблено методику діагностики ранньої тільності [45].

Відомо, що одним із важливіших питань теорії та практики штучного осіменіння сільськогосподарських тварин є годівля, догляд, утримання та використання плідників, якими визначається якість спермопродукції та тривалість їх племінної діяльності. Ставилося питання щодо використання станціями плідників, оцінених за якістю нащадків. При цьому головною була розробка методів та прийомів, які б дали змогу подовжити строк племінної служби плідників. Ученими запропоновано систему годівлі бугаїв-плідників (В. М. Пахучий, 1966) [46]. Вивчено та рекомендовано систему пасовищно-групового вирощування та утримання бугаїв-плідників як найбільш відповідну їх санітарно-гігієнічним вимогам (Т. А. Місостов, 1964) [47].

У середині 60-х рр. ХХ ст. були випробувані нові низькотемпературні сховища іноземні та вітчизняні, наповнені скрапленими газами (кисень, азот). Заморожування сперми проводилося в посудинах для зберігання з використанням нескладного обладнання (випаровувача та терморегуляторів), яке пропускало пари рідкого холодоагента до посудини за встановленим режимом охолодження та заморожування сперми («сухий метод») (Ф. І. Осташко, О. Д. Бугров). Заготовлено біля 70 тис. млн сперми бугаїв від кращих плідників, які належали 11 племстанціям.

Вже у 1966 р. Харківська ДПС розширила зону діяльності: було встановлено у 16 господарствах 30 посудин. Враховуючи досвід минулих років, племстанція зосередила посудини у групах колгоспів територіально розташованих за маршрутами завезення сім’я. Станом на 1 листопада 1966 р. осіменено замороженою спермою 2909 корів, заплідненість від першого осіменіння становила 65–70 %, тоді як осіменіння корів та телиць у колгоспах та радгоспах зони звичайною спермою в середньому становило ті ж 65–70 %. За 11 місяців 1966 р. до колгоспів Ізюмського та Чугуївського районів завезено до 31 пунктів сім’я в ампулах – 14480 доз, кількість осіменених маток– 2910 голів [48, арк. 6].

На основі результатів теоретичних досліджень розроблено виробничу технологію консервування сперми бугаїв у рідкому азоті (Ф. І. Осташко, О. Д. Бугров, 1968). Така технологія забезпечила успішне заморожування більш 92 % отриманих для консервування еякулятів. Активність сперми коливалася у межах від 4 до 7 балів, вміст активних сперміїв – від 20 до 30 млн. Кількість мікробних тіл не перевищувала 100 на 1 мл. Замороженою за цією технологією спермою було осіменено 1 млн корів та телиць. Запліднюваність здорових корів та телиць після першого осіменіння коливалася у межах від 60 до78 % [49].

У багатьох наукових працях знайшло відображення положення про те, що склад та властивості цервікального секрету визначають умови життєздатності сперми. На основі даних вчених лабораторії встановлено, що величина електричного опору цервікального секрету тільних корів у 1,5 – 2 рази вища, ніж у нетільних (Ф. І. Осташко, С. В. Денисова, 1962). Для перевірки та остаточного визначення залежності заплідненості корів від величини електропровідності цервікального секрету під час осіменіння в 1967–1968 рр. було проведено науково-виробничий дослід, за результатами якого запропоновано електрометричний метод вимірювання, який доцільно використовувати для визначення оптимальних умов запліднення при одноразовому осіменінні корів [50].

Завжди актуальною для науки та практики залишалася проблема вдосконалення техніки та апаратури для штучного осіменіння сільськогосподарських тварин. Примітивні засоби та прилади отримання сперми були замінені досконалішими. Від вертикального та губочного методів збирання сперми до штучної вагіни з різною модифікацією. Вченими удосконалено штучну вагіну для бугаїв з автоматичним регулюванням тиску – усередині під час одержання сім’я. Це надало можливість ще більше наблизити процес отримання сперми на штучну вагіну до природного акту парування та таким чином отримати еякуляти кращої якості як у відношенні об’єму, так і концентрації. Модифікована штучна вагіна, виключаючи больві відчуття під час садки, надавала можливість значно поліпшити статеву активність бугаїв-плідників, та, відповідно, покращити їх використання (В. М. Сопельник, 1965) [51].

Виготовлено дослідний зразок пневмогідравлічного станка для одержання сперми. Аналіз якості сперми показав, що внаслідок використання станка не тільки збільшується, але й поліпшується якість сперми (Ф. І. Осташко, І. С. Вакуленко, 1969) [52].

Ще однією спробою академізації сільськогосподарської науки було створення у 1969 р. Південного відділення ВАСГНІЛ (ПВ ВАСГНІЛ), яке, по суті, продовжувало виконувати функції ліквідованої Академії, а саме, координування та науково-методичне керівництво дослідною справою в галузях сільського, лісового і водного господарства на території України та Молдавії. ПВ ВАСГНІЛ підпорядковувалося Президії та Раді Міністрів УРСР та виконувала такі завдання: розвиток теоретичних досліджень із провідних напрямів сільськогосподарської науки, забезпечення технічного прогресу в сільському господарстві, удосконалення методів наукових досліджень, узагальнення досягнень науки й передового досвіду. Відділення тваринництва та зоотехнії, яке входило до структури ПВ ВАСГНІЛ, здійснювало керівництво та науково-методичне керівництво всією дослідною справою в галузі тваринництва Української та Молдавської РСР. Йому став підпорядковуватися і НДІ тваринництва Трудового Червоного Прапора Лісостепу та Полісся УРСР [53].

На початку 70-х рр. ХХ ст. перед вченими постало нове завдання, а саме, для практичної реалізації способу тривалого зберігання сперми необхідним стало створення крупних низькотемпературних банків, в яких можно було б накопичувати та зберігати протягом 4–5 років запаси сперми та, на основі результатів її оцінки, проводити науковий відбір поліпшувачів потомства, вибраковку бугаїв та накопиченої від них сперми.
Враховуючи важливість цього напряму розвитку скотарства, Радою Міністрів СРСР за Постановою № 479 від 5 липня 1973 р. визначено необхідність наділення з 1974 р. підприємств зі штучного осіменіння тварин обіговими коштами на утворення запасів замороженої сперми плідників, перевірених за якістю нащадків.
Ученими розроблено техніко-робочий проект виробничо-лабораторного корпусу тривалого збереження сперми, який давав змогу розміщати до 20 млн. спермодоз та забезпечити 400–600 тис корів спермою плідників-поліпшувачів, оцінених за якістю нащадків.

У зв’язку з укрупненням ферм, пункти штучного осіменіння не в змозі були забезпечити відтворення стада на відповідному рівні. Було розроблено систему організації штучного осіменіння тварин на крупних молочних господарствах зі створенням у них лабораторій із відтворення сільськогосподарських тварин, які дозволяли технологічно пов’язати роботу лабораторії з усіма виробничими підрозділами господарства. Для реалізації цієї системи розроблено типи приміщень та технологічного обладнання. Запропоновані схеми раціонального розміщення та ув’язки лабораторій у господарствах, які оснащені молочно-доїльними блоками та з доїнням у корівниках. Розроблено положення, технологію та режими роботи лабораторій у цих господарствах (Ф. І. Осташко, О. Д. Бугров, В. І. Канцедал, 1970–1974). На основі виробничої апробації нової системи організації штучного осіменіння корів були отримані позитивні результати у 10 господарствах області. Постановою № 126 від 12 березня 1973 р. Облвиконком прийняв рішення про застосування цієї системи організації штучного осіменіння з відкриттям у колгоспах області 72 лабораторій із відтворення сільськогосподарських тварин [54].
Згідно з наказом № 25 по південному відділенню ВАСГНІЛ від 30 квітня 1974 р. з 15 травня 1974 р. Близнюківський та Сахновщинський філіали Харківської облдержплемстанції передані Лозівській ДПС [55, арк. 143].

Залишалася актуальною розробка питань тривалого консервування сперми плідників. Для науково-дослідної практики пропонувалася методика препарування сперми, метод комплексного дослідження (електрометрія та електронна мікроскопія) та метод кількісної оцінки пошкоджень сперміїв, а також ультразвуковий інтерферометр для оцінки стану цілісності сперміїв у суспензіях. Для прогнозування запліднювальної здатності замороженої сперми бугаїв, особливо при оцінці їх за якістю нащадків, пропонувалося використовувати в якості тесту співвідношення натрію до калію в цільній спермі (О. Д. Бугров, Б. О. Скорняков, В. І. Канцедал, В. Й. Вишневський, 1970–1974) [54].

Разом зі співробітниками Харківської облдержплемстанції проводилися досліди із заморожування сперми в поліетиленових ампулах із використанням лактозного середовища. У 9 господарствах у період 1971–1972 рр. осіменено 2627 корів та телиць, з яких запліднилося після першого осіменіння 66,9 %. Виготовлений дослідний зразок апарата для потокової герметизації сперми в поліпропіленових капілярах, хоча й мав недостатню продуктивність, проте давав змогу здійснювати потокову герметизацію сперми без пониження її якості (Ф. І. Осташко, І. М. Мирний, В. В. Семенютин, О. Д. Бугров, М. П. Павленко, Т. І. Олексенко, 1970–1974) [54].

Для зберігання та транспортування сперми в колгоспах та радгоспах застосовували посудини Дьюара, від якості яких залежала ефективність використання методу тривалого зберігання сперми висококласних бугаїв. У співпраці з іншими установами проводилися дослідження з удосконалення апаратури для тривалого зберігання та транспортування сперми в рідкому азоті – запропоновано посудину Дьюара з вакуумно-порошковою ізоляцією. Разом із Харківським заводом транспортного обладнання розроблено конструкцію та виготовлено посудини Дьюара «Харків-30». За період з 1971 по 1974 рр. для потреб сільського господарства виготовлено більше 15 тис посудин. У 1974 р. посудину демонстрували на міжнародній виставці у Загребі СФРЮ.

Розроблено та удосконалено дослідні зразки широкогорлових посудин Дьюара для технологічної обробки сперми «Харків-37». Посудина зручна для заморожування сперми, її фасування та комплектування. МСГ УРСР рекомендувало посудину для серійного виробництва. Цими дослідженнями доведено реальну можливість випуску серійно стаціонарних сховищ високої якості для забезпечення крупних банків сперми.

За технічним завданням Інституту, підприємствами Міністерства загального машинобудування виготовлено посудину Дьюара «К-34» – кріостат 34, із достатньо високою міцністю до транспортування ґрунтовими та шосейними дорогами. Міжвідомча комісія рекомендувала кріостати до серійного випуску.

За розпорядженням Президіуму АН УРСР та ПВ ВАСГНІЛ за № 345 від 12 листопада 1970 р. за технічним завданням Інституту разом із Фізико-хімічним інститутом АН УРСР розроблено дослідні зразки посудин Дьюара «Харків-30-В2», які виготовлені під технологічне оснащення виробництва посудин «Харків-30», але міцніші, бо термін випаровування рідкого азоту становив 102 доби.
Запропоновано дві малогабаритні посудини Дьюара переносного типу під індексом «Харків-5А», із терміном випаровування рідкого азоту – 18,3 доби.

За результатами виробничої перевірки посудини Дьюара різних типів ―Харків-30‖, ―Харків-37‖, а також уніфіковану каністру впроваджено у виробництво. Посудини типу ―К-34‖, ―Харків-30-В2‖, ―Харків-5А‖ були рекомендовані міжвідомчими комісіями до виготовлення дослідно-виробничої партії та освоєння серійного їх випуску для потреб сільського господарства (Ф. І. Осташко, О. Д. Бугров, 1970–1974) (фото 29) [54].

Фото 29. Марки посудин Дьюра

Розроблено конструкцію уніфікованої каністри для зберігання та використання замороженої сперми в рідкому азоті, яка забезпечувала постійність температури у спермі під час виймання касети та її перенесення, відповідала тодішнім вимогам гігієни (Ф. І. Осташко, О. Д. Бугров, 1970–1974) [54].

На початку 70-х років інтенсивно велися розробки стимуляції репродуктивних функцій статевих органів самиці. Ті способи стимуляції, які застосовувалися у тваринницькій практиці, не мали достатнього фізіологічного обґрунтування. Розроблені вченими методики та комплекс апаратури дали змогу без оперативного втручання реєструвати параметри, які характеризують стан міометрію тварини (В. А. Чирков, О. П. Волосевич, І. М. Мирний, В. М. Сопельник, А. П. Кравченко, 1970–1974) [54].

У фармацевтичній промисловості фасування рідини в ампули здійснювалося за допомогою вакуумних установок, та наступне запаювання із застосуванням газових пальників. У тваринництві технологія фасування сперми в поліетиленові ампули була неприйнятною, тому був розроблений апарат ФАЖ, який забезпечував високий санітарний рівень, точну та дозоване фасування, стовідсоткову герметизацію ампул. Застосування апарата давало можливість підвищити продуктивність праці у 8 разів, у порівнянні з ручною працею (Ф. І. Осташко, В. А. Чирков, 1970) [54].

Важливу роль у збільшенні поголів’я сільськогосподарських тварин відігравало вирішення проблеми ранньої діагностики тільності та уточнення оптимального часу осіменіння корів. Існуючі лабораторні та біологічні методи діагностики складні та потребували спеціальної підготовки персоналу. На базі проведених раніше досліджень було створено комплексний електрометричний метод діагностики тільності та визначено оптимальний час осіменіння корів, а також розроблено новий метод вимірювання. Разом із Харківським державним інститутом метрології та Харківським заводом ―Прибор‖ вдосконалено прилад ИИП-2М та

виготовлено його експортний зразок, який демонструвався на Міжнародному ярмарку у 1974 р. у м. Загребі (Ф. І. Осташко, І. М. Мирний, 1970–1974) [54].

З 1 червня 1972 р. у складі лабораторії біології розмноження та штучного осіменіння сільськогосподарських тварин виокремився сектор з відтворення свиней, який очолював доктор ветеринарних наук Сергій Іванович Сердюк (фото 30). Перший склад сектора налічував 4 штатні одиниці, до якого увійшли старші наукові співробітники А. А. Бєліков та В. Й. Вишневський та молодші наукові співробітники М. М. Ткачук та О. П. Зверєва [56, арк. 12–13].

Штучне осіменіння, як один із способів швидкого та масового поліпшення продуктивних якостей свинопоголів’я, почалося широко впроваджуватися у практику твариннитцва з 1960 р. До цього часу наукою були розроблені основи методу, техніки та організації штучного осіменіння свиней. З організацією в країні крупних свинарських комплексів необхідним стало подальше удосконалення цього методу. Ученим сектору відтворювання свиней запропоновано схему штучного осіменіння для крупних свинарських господарств та пункт штучного осіменіння. Для впровадження у виробництво пропонувалося: а) спосіб підвищення інтенсивності використання свиноматок в умовах крупних свинарських господарств; б) асептичний спосіб взяття сперми від кнурів; в) глюкозо-цитратно-хелатно-фосфатно-жовткове середовище (ГЦХФЖ-У) для розбавлення та зберігання сперми кнурів при температурі 6-0 ºС; г) метод раціонального дозування сперми кнурів із використанням штучної вагіни; д) режим безперервного тривалого використання дорослих кнурів-плідників (С. І. Сердюк, А. А. Беліков, М. М. Ткачук, В. М. Трубаєв, П. І. Бородінов, 1970–1974) [54].

Актуальним питанням у системі відтворення свиней залишалася розробка методу тривалого зберігання сперми кнурів при низьких температурах (С. І. Сердюк, А. А. Беліков, В. Й. Вишневський, О. П. Зверєва, О. В. Марющенко, 1970–1974).

На багатьох промислових свинарських комплексах та товарних фермах свиноматок осіменяли сумішшю сперми кнурів різних порід, але залишалося невідомим, як відбуваєтся вибіркове запліднення. Отримані дані експериментальних досліджень, проведених у виробничих та лабораторних умовах, дали змогу зробити відповідні висновки. Отже, осіменіння змішаною спермою, як міра, яка усуває безсистемне споріднене розведення, виявилося недоцільним. За необхідності, на товарних фермах пропонувалося змішувати сперму тільки кнурів однієї породи та застосовувати це як технологічний прийом у процесі відбирання та розбавлення сперми (С. І. Сердюк, Т. М. Маковецький, 1973–1974) [54].

Починаючи з 1971 р. проводилася виробнича перевірка Харківської технології асептичного взяття та обробки сперми бугаїв на Харківській обласній держплемстанції. Бактеріологічні дослідження свіжої та замороженої сперми показали, що вихід еякулятів, придатних до використання за санітарними показниками, становив: свіжоотриманої сперми – 99,4 %, замороженої – 99,9 %.

Рішенням зоотехнічної секції НТР МСГ СРСР від 19–20 грудня 1973 р. (протокол № 132) цю роботу було ухвалено та рекомендовано для широкого виробничого досліду на держплемстанціях Харківської, Київської, Кримської та Бєлгородських областей. Харківська технологія асептичного взяття та обробки сперми бугаїв та відповідна технологічна лінія дали змогу випускати стерильну сперму у вигляді облицьованих гранул. Це забезпечило виконання зооветеринарних, технічних та економічних вимог при накопиченні та тривалому зберіганні великих запасів сперми для організації та проведення генотипної селекції в масштабі республіки чи країни (Ф. І. Осташко, І. М. Величко, І. М. Мирний, В. В. Семенютин, М. П. Павленко 1970–1974) [54].

Освоювалися нові методи, розширювалася тематика досліджень, як наслідок, у 1977 р. лабораторію перетворено у відділ біології розмноження та штучного осіменіння сільськогосподарських тварин на чолі з доктором біологічних наук Ф. І. Осташком (фото 31), до складу якого увійшли вже дві лабораторії: відтворення великої рогатої худоби та відтворення свиней [57].

Цей період визначається широким використанням штучного осіменіння глибоко замороженою спермою з метою поліпшення породних та продуктивних якостей худоби у всьому світі. У той же час розпочинаються роботи з овотрансплантації (збережено термінологію того часу), тому стали необхідними подальші розробки теорії та методів тривалого зберігання сперми та зигот сільськогосподарських тварин.

Актуальність досліджень, проведених вченими Інституту в ці роки, була пов’язана з необхідністю та якісним удосконаленням методів і техніки низькотемпературного зберігання сперми плідників для реалізації крупномасштабної селекції, направленої на поліпшення стад сільськогосподарських тварин, а також для підвищення відтворювальної здатності маточного поголів’я в умовах крупних молочних, свинарських та вівчарських комплексів.

Відсутність теоретичних досліджень щодо обґрунтованого виведення сперміїв із глибокого анабіозу та виробнича необхідність якісного вдосконалення методу тривалого зберігання сперми плідників визначили напрям наукової роботи вчених, а саме, встановлення закономірностей кріоушкоджень сперміїв у різних зонах при розморожуванні, виявлення шляхів їх усунення; розробка способів розмороження та пристроїв для їх реалізації, які забезпечують підвищення виходу життєздатних сперміїв після кріоконсервації.

На основі проведених досліджень було розроблено методику визначення ушкоджуваних зон у процесі розморожування біологічних об’єктів. Встановлено, що загибель сперміїв відмічається в діапазоні –35–30 °С до повного завершення відтавання та досягає максимуму біля 10 °С холоду. При цьому ендоцелюлярні кріопротектори більш повно оберігають спермії, ніж екзоцелюлярні. Зі збільшенням молекулярної ваги поліетиленгліколів та поліетиленоксидів ступінь їх захисних властивостей при розморожуванні понижується. У той же час на швидкість розморожування суттєво впливає форма пакування. А саме, надвисокі швидкості забезпечуються в упаковці у формі циліндра, діаметром 2–4 мм (облицьовані гранули, капіляри). При цьому в діапазоні від 196 до 30 °С холоду швидкість у 5–12 разів вища, ніж від мінус 30 °С до закінчення розморожування. Уповільнення розморожування співпадає з ушкоджувальною критичною зоною. Вченими був розроблений спосіб та пристрій для швидкого розморожування сперми плідників у теплоносії з температурою 100 °С, яка забезпечила підвищення на 15–20 % виходу повноцінних сперміїв і на 10,3 % – запліднюваності корів та телиць. Також розроблено спосіб надшвидкого розморожування біологічних об’єктів, який забезпечуює підвищення зазначених показників відповідно на 20–25 % і на 11,6 % (від 8–4 до 14,5) (Ф. І. Осташко, О. Д. Бугров, 1975–1979) [58, с. 8–33].

Великий практичний та теоретичний інтерес мала розробка штучних середовищ для розбавлення та заморожування сперми плідників – створення термостабільного довгозберігаючого середовища, для фабричного виробництва, стандартизованого за біохімічними та санітарними показниками, яке забезпечило б надійність зберігання статевих клітин при кріоконсервації, а також асептичні умови розбавлення, заморожування, зберігання та використання сперми плідників.

На основі гіпотези Ф. І. Осташка, за якою взаємодія клітин із ліпідними сполуками веде до фортифікації їх плазматичної мембрани та підвищення стійкості до ушкоджувальних чинників, ставилося завдання відшукати термостабільні антишокові речовини для приготування довгозберігаючих середовищ. Ученими отримано, шляхом екстрагування ефіром та спиртом із курячих яєць, фракції жовтка, які оберігають статеві клітини від температурного шоку в концентрації 1–6 % на одному рівні з 20% нативним жовтком. З метою усунення мікробного та токсичного чинників, збільшення строку зберігання було розроблено середовище, яке містить термостабільний антишоковий компонент. У свою чергу, кип’ятіння протягом 30 хв та автоклавування при 105 °С протягом 20 хв середовищ з антишоковим компонентом не призводили до втрати захисних властивостей при розбавленні та заморожуванні сперми плідників (Ф. І. Осташко, М. П. Павленко, Л. М. Павленко, 1975–1979) [58, с. 34–51].

Цікавим питанням кріобіології стало вивчення клітинних ферментів та різних компонентів середовищ з метою удосконалення способів тривалого зберігання сперми плідників. На той час наука не мала надійного методу кріоконсервації сперми баранів і це в значному ступеню ускладнювало впровадження цього методу в широку практику.

Науковці почали роботу з удосконалення способів заморожування сперми плідників сільськогосподарських тварин із лізосомальним ферментом β-глюкуронідазою. Доведено, що фермент β-глюкуронідаза достовірно підвищує виживаність сперміїв та запліднювальну здатність сперми бугаїв і баранів, при цьому оптимальна концентрація препарату – 75–150 одиниць Фішмана в 1 мл розбавленої сперми. Середовище, яке було розроблене для розрідження сперми баранів при заморожуванні її у відкритих та в облицьованих гранулах, забезпечувало активність сперміїв після кріоконсервації 4,15 ± 0,009 бала та запліднюваність на рівні 40 %. Отриманий за удосконаленою вченими методикою препарат, що знаходився в умовах вакууму зберігав свою активність протягом 36 місяців незалежно від температури зовнішнього середовища у межах від +30 до – 196 °С. Розроблена методика заморожування сперми баранів у відкритих та облицьованих гранулах у середовищі з лізосомальним ферментом β-глюкуронідазою забезпечувала активність сперміїв після заморожування-відтавання 4 бали. Був розроблений пристрій для швидкого відтавання сперми при заданій температурі та запропоновані конструкції шприців для штучного осіменіння овець спермою, замороженою в різних упаковках (Ф. І. Осташко, В. І. Канцедал, Г. М. Кузнєцов, І. М. Величко, 1977–1979) [58, с. 52–82].

Актуальність дослідження аспектів імунології запліднення обумовлена тим, що частота імунних чинників порушення процесу запліднювання продовжувала зростати, а питання цієї проблеми залишалися за межою практичної розробки. Встановлено, що при парентеральному уведенні в організм самиці, а також на багаторазові уведення у статеві шляхи галогенних та гетерогенних гамет (сперміїв та ооцитів) виробляється імунітет, який відповідно понижує запліднюваність. Наявність такого імунітету може бути виявлена за допомогою реакції зв’язування комплементу, а його пригнічення досягається парентеральним уведенням кортикостероїдів (кортизон, гідрокортизон). Дослідниками рекомендувалося використовувати реакцію зв’язування компліменту в якості імунобіологічного тесту, який свідчить про наявність патологічного процесу в геніталіях. Пропонувалося застосовувати кортикостероїдні гормони з метою пригнічення антиспермального імунітету тварин. Також експериментально встановлено невідоме раніше явище (ефект) фортифікації ліпофільних структур плазматичної мембрани клітин ліпоїдними сполуками, яке підвищувало їх стійкість до різних ушкоджувальних чинників (механічних, імунних, температурних, радіаційних та ін.). Сутність механізму фортифікації зводилася до взаємної адсорбції ліпідів із ліпоїдними компонентами цитоплазматичної мембрани за рахунок сил полярних та гідрофобних взаємодій, які призводять до утворення додаткової структури, що надає цитоплазматичній мембрані додаткову тривкість та ізолює її від шкідливих чинників (Ф. І. Осташко, М. К. Дібіров, 1974–1979) [58, с. 84–117].

Виконання програми розвитку та якісного поліпшення тваринництва було б неможливим без створення крупних банків глибокозамороженої сперми, що у свою чергу висувало особливі вимоги до технології роботи племпідприємств. Найбільш повно вимогам гігієни, автоматизації процесу консервації відповідала Харківська технологія консервування сперми бугаїв у облицьованих гранулах (Ф. І. Осташко, М. П. Павленко, І. М. Величко, В. А. Шинкаренко, 1975). Але, не дивлячись на досягнуті успіхи при використанні цієї технології, окремі її фрагменти та прийоми потребували вдосконалення та доробки у процесі широкого впровадження, тому дослідження були продовжені саме в цьому напрямі. Треба зазначити, що у проведенні широкого досліду застосування Харківської технології у виробництво брали участь наукові працівники О. Д. Бугров, В. І. Канцедал, В. М. Сопельник, І. М. Величко та фахівці низки держплемстанцій та промислових підприємств країни.

Розроблений комплекс апаратури, обладнання та інструментів для здійснення Харківської технології кріоконсервації сперми тварин, який включав: установку виготовлення упаковок із рідким матеріалом, маркувальний пристрій, пристрій для еквілібрації та заморожування сперми, одноразові зоошприці та подовжувачі (катетери) для візо-, ректо- та мано-цервікального осіменіння корів та телиць.

Встановлено факт негативного впливу седиментації клітин на їх стійкість до низьких температур при консервації. На основі кріобіологічних досліджень розроблено спосіб та пристрій для еквілібрації та заморожування сперми, що дало змогу усунути седиментацію статевих клітин, спростити технологію кріоконсервації сперми та поліпшити виживаність статевих клітин. Спосіб та пристрій були впроваджені в широку практику.

Встановлено негативний вплив гідростатичного перепаду тиску та дроселювання на клітини. На підставі цього факту запропоновано спосіб дегерметизації спермодози шляхом попереднього її наколу стерильною голкою, який також був широко впроваджений у виробництво.

Виготовлено новий тип міцнішої упаковки, який дав можливість мікроскопування сперми в ній та забезпечити виконання анатомо-фізіологічних вимог до штучного осіменіння корів та телиць. Було організовано промислове виробництво трубок, із доставкою їх до держплемстанцій країни.

Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР № 494 від 5 травня 1978 р., організовано промислове виробництво комплектів технологічних ліній, інструментів та матеріалів, з постачанням до племпідпрємств 54 областей 9 республік колишнього СРСР.

Отже, на основі конструкторських та технологічних розробок ученими була удосконалена Харківська технологія кріоконсервації сперми. Проведено широкий виробничий дослід упровадження технології на 20 держплемстанціях та держплемпідприємствах країни, в якому було заморожено в облицьованих гранулах більш 10 млн спермодоз та осіменено більше 2 млн корів та телиць. При цьому запліднюваність корів та телиць була достовірно вищою, у порівнянні з використанням відкритих гранул (Ф. І. Осташко, М. П. Павленко, Г. М. Кузнєцов, А. П. Бакшеєв, А. А. Сайко, 1975–1979) [58, с. 118–170].

Відомо, що підвищення продуктивності худоби в умовах промислового скотарства відбувається завдяки впровадженню сучасних досягнень науки та практики. Разом із тим при рості продуктивності молочної та м’ясної худоби спостерігалася тенденція до зниження відтворювальних здатностей корів, пов’язаних із підвищеними вимогами тварин до годівлі та нестачею рухів. У зв’язку з цим перед ученими ставилося завдання – вивчити репродуктивні функції корів в умовах крупної ферми з метою підвищення виходу телят. Встановлено, що при субінволюції матки має місце дефіцит біологічно активних речовин (сиротину, гістаміну, ацетилохоліну, естрону, естрадіолу). При цьому у маточному вмісту рівень осмотично активних речовин підвищується у 2–3 рази, а кількість вільних іонов – у 1,5 раза. Даними гістологічних та гістохімічних досліджень підтверджено, що порушення балансу іонічної та осмотичної рівноваги призводить до загибелі клітин ендометрія та вистильного епітелію шийки матки. Такі умови викликають загибель гамет, зиготи та ембріонів, що в кінці кінців впливає на відсоток запліднюваності та тривалості сервіс-періоду. Був розроблений спосіб та пристрій об’єктивної оцінки фізіологічного стану міометрія корів щляхом відведення біоелектричних потенціалів матки без проведення порожнинної хірургічної операції та спосіб стимуляції репродуктивних функцій матки корів у післяотельний період, який давав змогу скоротити сервіс-період на 25–30 днів та підвищити запліднюваність на 10-15 % (О. П. Волосевич, І. М. Мирний, В. А. Чирков, А. А. Бегма, 1975–1979) [58, с. 173–223].

Важливим питанням підвищення ефективності методу штучного осіменіння є профілактика бактеріального забруднення сперми плідників. У зв’язку з цим велике значення мала розробка та вдосконалення методів і техніки гігієни при отриманні сперми, її консервуванні й використанні, які відповідали б сучасним ветеринарно-санітарним вимогам в умовах крупних племпідприємств та пунктів штучного осіменіння. Науковцями експериментально доведено зворотній зв’язок між запліднюваністю телиць і ступенем мікробної контамінації, та використаною для їх осіменіння спермою. Розроблений спосіб швидкого аналізу санітарного рівня сперми плідників за допомогою індикаторних систем дав можливість у 4 рази скоротити витрати часу. Запропоновані регламенти стерилізації полімерних інструментів при їх промисловому виробництві та при повторному застосуванні на пунктах штучного осіменіння (Ф. І. Осташко, І. М. Величко, 1975–1979) [58, с. 224–248].

Важливою ланкою в системі організації відтворення та крупномасштабної селекції є створення племпідприємств з оцінки плідників за якістю нашадків. Одним з організаційних заходів щодо підвищення продуктивних якостей тваринництва стало створення племпідприємств (елеверів) з оцінки бугаїв за якістю нащадків. Науковцями розроблено пропозиції щодо вдосконалення організації племінної служби в Харківській області, які могли впроваджуватися і в інших областях країни. Режим експлуатації плідників за Харківською технологією кріоконсервації сперми в облицьованих гранулах забезпечив накопичення за 56 місяців їх оцінки по 60 тис спермодоз. Було запропоновано та впроваджено технологічну схему осіменіння овець на комплексі, використання якої сприяло підвищенню виходу ягнят на 17–22 голови з розрахунку на 100 маток (Ф. І. Осташко, В. М. Сопельник, 1978–1979) [58, с. 249–286].

Зі зміною технології виробництва свинини, упровадженням у виробництво нових прогресивних прийомів вирощування свиней виникла необхідність подальшого вдосконалення методу та техніки штучного осіменіння. Дослідженнями, проведеними лабораторією відтворення свиней, доведено, що на життєздатність сперміїв кнурів, після глибокого заморожування, не має позитивного впливу підвищення якості жовтка курячих яєць і ступеня розбавлення, заміна глюкози іншим цукром, заміщення кисню воднем. Активність сперми після заморожування прямопропорційна швидкості відтавання. Розроблена методика заморожування сперми кнурів зі збереженням запліднювальної здатності сперміїв. Встановлено, що використання свиноматок в умовах промислових свинарських комплексів із виробництва 108 тис. голів за рік значною мірою залежить від вітамінної забезпеченості організму. Статева активність кнурів та їх відтворювальна здатність залежить не стільки від породної, як від оцінки їх лінійної належності. Запропоновано технологію асептичного відбирання, оброблення та фасування сперми кнурів (С. І. Сердюк, О. П. Зверєва, А. А. Беліков, 1975–1979) [58, с. 287–360].

Наприкінці 70-х рр. ХХ ст. організаційно-економічні зміни торкнулись роботи ДПС. У зв’язку із закінченням будівництва першої черги – держплемстанції в Харківській області та на пропозицію обласного управління сільського господарства за наказом МСГ УРСР та ПВ ВАСГНІЛ за № 394/224 від 27 грудня 1978 р. «Про створення Харківської обласної держплемстанції», з 1 січня 1979 р. ліквідовано ХОДПС при дослідному господарстві «Українка» НДІ тваринництва Лесостепу і Полісся УРСР та створено Харківську держплемстанцію по племінній роботі і штучному осіменінню сільськогосподарських тварин на держрозрахунку, яка перебуватиме у віданні МСГ УРСР і буде підпорядкована облсільсгоспуправлінню: «Встановити облдержплемстанції зону діяльності в нових межах, затвердити плани по штучному осіменінню сільськогосподарських тварин та інші виробничо-фінансові показники» (фото 32) [59, арк. 3–4]

Надалі на базі цієї станції було створено Харківське племоб’єднання.

На початку 80-х рр. ХХ ст. головними ланками роботи спеціалізованих господарств із виробництва свинини було відтворення, вирощування та відгодівля тварин. Відтворення свинопоголів’я в цих господарствах проводилося тільки методом штучного осіменіння за двома організаційними формами. У крупних свинарських господарствах організовували внутрішньогосподарські пункти з утриманням кнурів-плідників. На ділянці відтворення поголів’я знаходилося приміщення для утримання холостих і умовно супоросних свиноматок, кнурів, пункт штучного осіменіння. У господарствах із невеликою кількістю свиноматок штучне осіменіння проводилося транспортованою спермою кнурів, яких утримували на станціях чи у племпідприємствах.

Наукові дослідження колективу лабораторії з відтворення свиней були спрямовані на підвищення ефективності, зооветеринарної та виробничої культури штучного осіменіння в галузі (С. І. Сердюк, А. А. Бєліков, О. П. Зверєва, М. М. Ткачук, Н. Ф. Д’яченко,1980–1985).

Запропоновано нову технологію штучного осіменіння свиней на крупних промислових свинкомплексах із застосуванням нової апаратури та обладнання.

У 1982–1983 рр. вдосконалено станок для взяття сперми від кнурів ССХ-2, який відповідав фізіологічним та ветеринарно-санітарним вимогам відбирання сперми, та був поставлений на серійне промислове виробництво.
Лабораторією виготовлено та передано виробництву 375 комплектів оптичних стандартів для визначення концентрації сперми кнурів.
Для асептичного взяття сперми кнурів запропоновано штучну вагіну з поліетиленовим та скляним спермоприймачем для асептичного одержання сперми. Для розбавлення та фасування сперми розроблено спеціальну установку – УРРС-2, яка запобігає забрудненню сперми повітряною мікрофлорою. Запропоновано дослідні зразки стаціонарного термостату ТЕ-3 для зберігання сперми та термостат ПОС-5 до підготовленої для осіменіння сперми та перенесення її до манежу, де проводили осіменіння свиноматок (фото33) [60].

Фото 33. Інструментарій для штучного осіменіння свиней

Вивчено окремі теоретичні питання заморожування та відтавання розбавленої цільної сперми та її густої фракції. Проведено дослідження з вивчення запліднювальної здатності сперми кнурів, впливу строків та кратності осіменіння свиноматок. Уперше досягнута запліднюваність при штучному осіменінні свиней замороженою спермою без гліцерину та інших кріофілактиків на рівні 45–83 %, при багатоплідності 7–9 поросят на 1 опорос.

Доведено позитивний вплив дозованого візуального контакту самиць з дорослими кнурами на розвиток статевого апарата свинок, статеве дозрівання, запліднюваність, багатоплідність та інтенсивність настання статевої охоти. Встановлений ефект пригнічення статевої функції в ремонтних свинок при тривалому постійному їх візуальному контакті з кнуром.

Завершено дослідження з вивчення фізіологічних аспектів запліднювання свиноматок при штучному осіменінні та надано обґрунтування оптимальних строків та кратності осіменіння свиней, які забезпечують високу запліднюваність та багатоплідність свиноматок.

Наукові розробки вчених широко впроваджувалися на виробництві. Так, у спеціалізованих свинарських господарствах області проводиться робота зі стимуляції та синхронізації охоти свиноматок, за рік оброблялося до 5 тис голів [60].

Протягом 1980–1985 рр. розроблено теорію дії заморожування на клітини та вивчено механізми кріоушкоджень та кріозахисту клітин. На основі явища фортифікації цитоплазматичної мембрани ліпідними сполуками розроблено:

• спосіб та стерильні середовища, які довгозберігаються для кріоконсервації сперми;
• спосіб надшвидкого деконсервування сперми плідників;
• спосіб стерилізації біологічних середовищ та матеріалів прискореними електронами, які отримують на лінійних прискорювачах;
• спосіб асептичного уведення сперми, зародків та інших препаратів у статеві шляхи самиць ссавців;
• система ветеринано-санітарного забезпечення роботи закритої зони підприємств, які виготовляють живі біологічні препарати;
• метод та техніка прогнозування кріорезистентності сперми на основі оцінки електромеханічної потужності мембранного апарата сперміїв;
• виокремлений терморезистентний антишоковий компонент для фабричного виробництва середовищ, що довго зберігаються.

26 вересня 1984 р. на засіданні Президіуму ПВ ВАСГНІЛ розглядався стан наукових досліджень з відтворення великої рогатої худоби. Після заслуховування доповідей завідуючих лабораторіями провідних профільних інститутів, було відмічено здобутки Інституту та разом із тим, наголошено, що рівень відтворення в колгоспах та радгоспах республіки та особливо дослідних господарствах Відділення, залишався досі низьким. Наукові установи ще не надали виробництву вичерпних рекомендацій щодо системи відтворення великої рогатої худоби, а впровадження окремих розрізнених заходів не забезпечило суттєвого поліпшення відтворення на фермах колгоспів та радгоспів. Засідання вирішило «возложить функцию головного института по воспроизводству и борьбе с яловостью на НИИ животноводства Лесостепи и Полесья УССР. Координацию научных исследований по данному вопросу поручить заведующему лабораторией биологии размножения сельскохозяйственных животных профессору Ф. И. Осташко» [61].

Під керівництвом Федора Івановича cтворено та апробовано на широкому виробничому досліді «Харківську технологію взяття, обробки, консервування, зберігання та використання сперми плідників» у племінних підприємствах та пунктах штучного осіменіння, запропоновано необхідну для реалізації апаратуру, пристрої та інструменти.

У дослідженнях із проблем біології розмноження розроблено волюметричний метод реєстрації рівня проникності цитоплазматичних мембран та створено фізико-математичну модель осмотичної поведінки клітин у розчинах проникних та непроникних речовин. Це дало змогу розрахувати оптимальний режим заморожування та створити спосіб технологічного оброблення та кріоконсервації зародків, прийнятні до виробничої овотрансплантації. Розроблено: спосіб глибокого заморожування овоцитів, флуоресцентний метод оцінки життєздатності зигот, нову біологічну технологію та комплект інструментів і апаратури для асептичного вимивання, пошуку, оцінки, консервування та трансплантації зародків в умовах обори.

З метою поглиблення наукових досліджень з кріоконсервації та цитоінженерії зародків і гамет, розширення робіт з овотрансплантації, впровадження наукових розробок відділу біології розмноження та штучного осіменіння сільськогосподарських тварин у виробництво наказом № 8-к від 7 січня 1985 р. по Інституту при лабораторії технології штучного осіменіння великої рогатої худоби створено дослідну групу з 7 осіб з кріоконсервації та цитоінженерії зародків та гамет у складі: М. Г. Дібірова, М. Д. Безуглого, В. І. Руденка, К. Г. Волкової, Н. О. Гордієнко, В. В. Песоцького. Обов’язки завідуючого лабораторією технології штучного осіменіння великої рогатої худоби покладено на завідуючого відділом біології розмноження та штучного осіменіння сільськогосподарських тварин Ф. І. Осташка. Завідуючим лабораторією овотрансплантації призначено О. Д. Бугрова з покладанням керівництва за виконанням відповідної тематики. До складу цієї лабораторії увійшли І. М. Величко, К. Б. Передера, В. М. Хмельков, В. В. Кот, О. А. Кир’янчук, В. І. Радичук, Л. Д. Харченко, М. І. Тишенко, В. А. Гужва, З. Ф. Вознюк, В. В. Ісаченко [62, арк. 9 – 10].

Треба зазначити, що у 1985 р. були захищені перші кандидатські дисертації з питань трансплантації у тваринництві. Наукові роботи виконані К. Б. Передерою та М. Д. Безуглим під керівництвом Ф. І. Осташка.

Дослідження вчених другої половини 80-рр. ХХ ст. лабораторії технології штучного осіменіння великої рогатої худоби присвячені розробці та вдосконаленню стерильних довгозберігающихся штучних середовищ для сперми плідників, та розробці методів їх теплової радіаційної та хімічної стерилізації, матеріалів та інструментів, які застосовуються при відтворенні тварин.

За результатами досліджень для широкого впровадження у виробництво на племпідприємствах країни запропоновано застосування довгозбережених штучних середовищ СДС-1, СДС-2, СДС-3 для кріоконсервації сперми бугаїв і баранів та новий хімічний спосіб її приготування. Рекомендовано до широкого впровадження удосконаленна технологію кріоконсервації та використання сперми баранів у герметичних упаковках. З метою поліпшення зберігання біологічної активності сперми бугаїв при кріоконсервації та зменшенні витрат пропонувалося для науково-дослідного випробування, організації централізованого виробництва та впровадження на племпідприємствах довгозберігаючого середовища і нового хімічного способу його приготування (Ф. І. Осташко, В. І. Канцедал, Г. М. Кузнєцов, М. П. Павленко, В. В. Воронцов, Ю. Д. Тюрін, Л. М. Павленко, О. В. Соклакова, Ю. С. Воробйов В. В. Ісаченко, М. Д. Безуглий, О. А. Кир’янчук, С. Б. Передера, В. В. Песоцький, М. К. Дібіров, К. Г. Волкова, Н. О. Гордієнко, Л. В. Горбунов, 1986–1989).

Накопичений світовий досвід доводив, що успіх штучного осіменіння та овотрансплантації у значному ступеню залежить від санітарно-гігієнічного рівня їх проведення. При тому, жоден із пристроїв, які застосовувалися на той час у вітчизняній та закордонній практиці, не забезпечували асептичного уведення в статеві шляхи самиці сперми та ембріонів. У цей період ученими проведено порівняльні фізіологічні дослідження застосування існуючих способів, пристроїв та інструментарію, вивчено вплив на спермії полімерних та еластомерних композицій. Удосконалено конструкцію пристроїв для асептичного способу уведення в статеві шляхи самиці сперми, ембріонів та інших біопрепаратів. Розроблено пристрій для мікроскопії сперми в герметичних упаковках. Це надало можливість спрощення техніки контролю та зменшення числа технологічний операцій.

Запропоновано конструкцію термостатичного портативного комплекту КОИТ-2 для роботи операторів зі штучного осіменіння тварин у польових умовах. Модифіковано штучну вагіну для отримання сперми від бугаїв та кнурів зразка 1989 р. (Ф. І. Осташко, Г. М. Кузнєцов, М. П. Павленко, Ю. Д. Тюріч, Л. М. Польщиков, Л. В. Недава, 1986–1990).

Не дивлячись на широке впровадження методу оотрансплантації у практику тваринництва, у цьому питанні залишалося багато «білих плям». Важливим етапом його практичної реалізації було асептичне отримання біоматеріалу в умовах обори. Вчені поставили за мету створити технологічну лінію відбирання, оброблення та заморожування ембріонів для їх пересадки. У результаті проведених досліджень були розроблені три типи пристроїв для вилучення ембріонів та два типи інструментів для пересадження зародків. Розроблено систему одноразового використання для вимивання ембріонів, яка дала змогу асептично вимивати зі статевих органів самиць біоматеріал в умовах обори, для кріоконсервації та цитоінженерних робіт. Розроблено конкурентоздатну, яка відповідала світовим стандартам, «Харківську технологію асептичного отримання, кріоконсервації та трансплантації ембріонів» (Ф. І. Осташко, М. Д. Безуглий, М. К. Дібіров, К. Б. Передера, В. В. Ісаченко, О. А. Кир’янчук, О. Б. Сушко, В. С. Кот, К. Г. Волкова, Н. О. Гордієнко, 1986–1990).

На промислових підприємствах м. Харкова та м. Києва було організовано серійне виробництво інструментарію та приладів для комплектації техологічних ліній, організовано централізоване постачання обладнання для трансплантації ембріонів великої рогатої худоби в низку областей України та Росії. Проводилося навчання фахівців у роботі з ним.
Інтенсивно Харківська технологія ембріотрансплантації впроваджувалася у Сумській та Іркутській областях, Алтайському краї, Татарській автономній республіці та ін.

На той час був розроблений ряд технологій глибкого заморожування сперми сільськогосподарських тварин. Найбільш перспективною з них була Харківська технологія, але вона потребувала детальної розробки технологічного процесу кріоконсервації, створення нових методів оцінки якості сперми, підвищення надійності апаратури, а також вишукування більш ефективних прийомів використання сперми бугаїв, законсервованої в облицьованих гранулах.

У результаті був апробований та впроваджений у роботу племпідприємств країни новий технологічний процес кріоконсервації сперми та модернізований варіант Харківської технології з заморожування сперми плідників. Розроблено об’єктивний метод контролю якості деконсервованої сперми (Ф. І. Осташко, Г. М. Кузнєцов, В. М. Іващенко, М. П. Павленко, Т. С. Смирнов, Л. М. Глубоков, 1986–1990).

Організовано серійний промисловий випуск апаратури для впровадження у виробництво. Розроблено пристрій для контролю герметичності еластичної (автомат для фасування рідини ПРЖ-2) упаковки зі спермою, принцип роботи якого полягає у створенні каліброваного тиску на спермодози, ідентичного тому, який виникає в замкнутій оболонці під час кристалізації водної фази сперми.

Значному удосконаленню піддали пристрій для садки бугаїв. Модернізований варіант пристрою УСМА-2 був зручніший в обслуговуванні, його можна використовувати при отриманні спермопродукції від тварин із різною живою масою та зростом.

Пристрій для асептичного уведення термостатичного розріджувача та середовищ УАР-2: оснащено автоматичною системою стабілізації температури; має примусову циркуляцію повітря, що забезпечує рівномірний розподіл температури по всьому робочому об’єму пристрою; обладнано циліндром-дозатором з підвищеною точністю дозування; закріплено виносними затискачами, які дали змогу проводити дозування розріджувача без порушення теплового режиму пристрою.

Модернізовано варіант пристрою для еквілібрації та заморожування сперми ЕКЗ-2, що надійно працював при температурі 0+5 °С, конструкція якого давала можливість швидко проводити завантаження та розвантаження пристрою.
Застосування нової конструкції контейнерів для заморожування сперми в облицьованих гранулах дозволило виключити різноякісність спермодоз за рахунок оптимізації температурного режиму на різних ділянках.

У 1988 р. Харківська технологія модернізованого варіанта знайшла широке розповсюдження в багатьох областях колишнього СРСР, а саме, Калузькому, Тамбовському, Ярославському, Ленінградському, Воронезькому, Курському, Барнаульському, Татарському, Липецькому, Сахалінському, Омському, Томському та Кемеровському племпідприємствах. Були підготовлені технічні пропозиції щодо Харківської технології для постачання у Республіку Куба, Бразилію. Велику зацікавленість викликала у делегації Японії, Іспанії. Харківська технологія з успіхом застосовувалася в Монгольській Народній Республіці під методичним керівництвом М. П. Павленка.

Відомо, що перспективним шляхом вирішення проблеми збільшення виробництва продукції тваринництва шляхом поліпшення відтворення є удосконалення технології трансплантації ембріонів тварин. Хоча введення ембріонів у анабіоз шляхом глибокого заморожування не було обов’язковою умовою проведення їх пересаджень, та з вирішенням проблеми кріоконсервації відкривалися можливості, які робили цю ланку необхідною в загальній схемі трансплантації при впроваджені її у практику тваринництва. Особливо підвищувалася роль глибокого заморожування та тривалого зберігання при використанні ооцитів у якості генетичного матеріалу для трансплантації.

У 1987 р. розпочато розробку установки для заморожування ембріонів у пайетах, при цьому вчені пішли шляхом удосконалення існуючої установки.

Розроблено методику вивчення проникності мембран яйцеклітин та ембріонів ссавців; виготовлено напіавтоматичну установку для вимірювання відносного об’єму клітин та розроблено програму оброблення експериментальних результатів. Вивчено осмотичну реакцію ембріонів корови та запропоновано технологічний спосіб виведення гліцерину. Розроблено методику заморожування ембріонів із гліцерином тільки у навколишньому середовищі (Ф. І. Осташко, М. Д. Безуглий, О. В. Медведовський, Н. О. Гордієнко, К. Г. Валігура, А. І. Бондаренко, Л. М. Муравйова, Б. М. Вепринцев, В. А. Никітин, 1986–1990).

Відомо, що основою методу трансплантації ембріонів великої рогатої худоби є індукція поліовуляції корів-донорів, яка використовувалась ще з 1970 р., але давала низький вихід повноцінних ембріонів. Це стало поштовхом до нових досліджень учених, а саме, вдосконалення схем суперовуляції. У той же час, недосконалість тодішніх пристроїв та способів зарубіжного виробництва для вилучення, зберігання та пересадження ембріонів тварин викликали необхідність створення вітчизняної лінії трансплантації ембріонів великої рогатої худоби племзаводів та племпідприємств.

Тому, згідно з наказом МСГ СРСР № 6 від 7 січня 1983 р. «Про розширення застосування методу трансплантації ембріонів у молочному скотарстві» йшлося «принять меры по дальнейшему расширению в Научно-исследовательском институте животноводства Лесостепи и Полесья УССР научных исследований по трансплантации эмбрионов сельскохозяйственных животных от высокоценных коров-доноров и внедрению этого метода в производство. Рассмотреть и решить вопрос об организации в указанном институте соответствующего самостоятельного структурного подразделения для проведения научно-исследовательских работ по трансплантации эмбрионов сельскохозяйственных животных и утвердить в установленном порядке задания на их проведение в 1983–1985 гг. Создать в опытном хозяйстве указанного института специализированную ферму на 40–50 голов коров-доноров и 200–250 реципиентов» [63, арк. 121].

На виконання цієї настанови наказом по Інституту від 31 березня 1983 р. «Про посилення наукових досліджень з трансплантації зигот» при відділі біології розмноження та штучного осіменіння сільськогосподарських тварин створено лабораторію трансплантації ембріонів під керівництвом професора Ф. І. Осташка: «…сформировать отдельную тему по трансплантации зигот, наметить программу и методики исследований…» [63, арк. 119]. Керівництво лабораторією технології штучного осіменіння великої рогатої худоби було покладено на кандидата біологічних наук Михайла Петровича Павленка, яку очолював до 1985 р.

Згідно з наказом новоствореній лабораторії передано приміщення колишньої станції штучного осіменіння. У 1984 р. лабораторія мала 5 переобладнаних кімнат старої будівлі ДПС, у тому числі маніпуляцій, стерильний бокс для пошуку та оцінки ембріонів, приміщення для заморожування та відтавання, приміщення для утримання 60 корів-донорів та реципієнтів та вигульно-кормовий майданчик для них. Малося необхідне обладнання та пристрої.

Співробітники лабораторії освоювали методики отримання, культивування, морфологічної оцінки, заморожування, відтавання та пересадження ембріонів. Перше пересадження ембріона було проведене 21 жовтня 1983 р., у 1984 р. зареєстровано перше народження теляти. Принагідно зауважимо, що першому теляті-трансплантату учені лабораторії надали кличку Оідр, ця абревіатура розшифровувалася не інакше як «Осташко и другие». Хоча кличка використовувалася лише у вузькому колі науковців, але цей факт залишився цікавою сторінкою історії установи (фото 34).

Зазначимо, що за деяких важливих причин перший план ембріопересадок на 1983 р. не був виконаний (нестача донорів та реципієнтів, відсутність стандартних гонадотропінів, незбалансована годівля корів-донорів тощо), тому до вирішення проблеми закликалися усі провідні вчені Інституту. Так, у доповідній записці від 16 січня 1984 р. старшого наукового співробітника О. Д. Бугрова пропонувалося «1.Створити при Інституті Центр трансплантації, до якого повинні були увійти лабораторії великої рогатої худоби, генетики, годівлі, трансплантації та дослідне господарство «Українка». 2. Забов’язати лабораторії великої рогатої худоби та генетики вести постійну роботу з підбору донорів з превіркою достовірності їх походження та закріплення за коровами бугаїв-поліпшувачів. 3. Зобов’язати відділ годівлі скласти збалансовані раціони годівлі донорів та реципієнтів, та контролювати їх виконання …»» [64, арк. 49].

Вже наказом по Інституту № 11-п від 6 березня 1984 р. передбачалося довести план ембріопересадок на 1984 р. до 400: у д/г «Українка» у кількості 250 та у д/г «Кутузівка» – 150. Завідувачу лабораторії та директорам дослідних господарств наголошувалося забезпечити безумовне його виконання. Завдання з пересадки ембріонів у 1984 р. було з успіхом виконано, а саме, проведено 411 ембріопересадок [65, арк. 23].

Проте, залишалася недостатньо високою приживаність ембріонів великої рогатої худоби. Тому для поглиблення досліджень з кріоконсервації та цитоінженерії зародків і гамет, наказом № 8-к від 7 січня 1985 р. створено лабораторію овотрансплантації (фото 35) на чолі з доктором біологічних наук Олексієм Дмитровичем Бугровим.

Наказом по Інституту № 12 від 19 січня 1985 р. «Про посилення робіт з пресадки ембріонів» були створені дві групи співробітників та фахівців: 1) при д/г «Українка» у складі К. Б. Передери (старший групи), О. А. Кир’янчука, В. В. Ісаченка, Л. Д. Харченка, М. І. Тищенка, В. Ф. Твердохлєб, головних фахівців К. С. Коваленко, Ю. В. Мисика та 2) у д/г «Кутузівка» на чолі з В. М. Хмельковим (старший групи), В. С. Кота, І. М. Величка, В. І. Радичук, З. Ф. Вознюк, В. А. Гужви, А. І. Ястребинського, головних фахівців – О. М. Савина, К. Д. Крилова [66, арк. 20].

Роботу з ембріопересадок проводили в дослідних господарствах за графіками. Директори дослідних господарств зобов’язані були забезпечити щомісячне постачання донорів та телиць-реципієнтів, годівлю яких проводили, згідно з інструкцією та пропозиціями, наданими лабораторією годівлі Інституту. Планувалося у д/г «Українка» створити
О. Д. Бугров культурні поливні пасовища для корів-донорів та телиць-реципієнтів із разрахунку 0,4 га на 1 голову.

У д/г «Кутузівка» завершити обладнання пункта з овотрансплантації зигот (фото 36. ) [66, арк. 21].

Треба зазначити, що виконання плану отримання телят-трансплантатів не забезпечувалося кількістю ембріопересадок. При значному перевиконанні плану останніх, план отримання телят-трансплантатів не виконувався. Ця проблема залишалася актуальною протягом декількох років. Так, у 1985 р. отримано телят-трансплантатів 40 (за планом 60) [67, арк. 35]. Та, не дивлячись на це, план щороку підвищували, що, у свою чергу, потребувало розширення зони діяльності вчених та фахівців, тому у 1986 р. розпочато роботу з трансплантації у племзаводі «Червоний Велетень».

Вирішення цієї проблеми потребувало застосування додаткових заходів. Так, ученими було організовано навчання фахівців пунктів трансплантації господарств методам викликання суперовуляції, вилучення, оцінки та персадки ембріонів. Встановлено фонд матеріального заохочення співробітників Інституту та фахівців дослідних господарств до виконання річних планів отримання телят-трансплантатів.

Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 26 лютого 1986 р. за № 74 «Об эффективности работы сельскохозяственных научно-исследовательских институтов в свете требований апрельского и октябрьского (1985) Пленумов ЦК КПСС» був розроблений робочий план щодо створення творчих груп для виконання завдання з трансплантації, затверджений головою Харківського Облвиконкому О. С. Масельським: «Створити центр з трансплантації ембріонів великої рогатої худоби.
Фото 36. Загальний вигляд експериментально-виробничої лабораторії трансплантації ембріонів великої рогатої худоби Інституту у д\г «Кутузівка» Розробити технологію отримання та пересадки ембріонів на пунктах трансплантації племзаводів» 1986–1990 рр., відповідальні виконавці Ф. І. Осташко, О. Д. Бугров [68, арк. 24].

У зв’язку з інтенсифікацією селекційного процессу у твариннитцві, спрямованій на прискорення якісного перетворення стад сільськогосподарських тварин, значно зросла роль племінних плідників. Відповідно до листа Держагропрому СРСР /04-3/1-125 від 11 березня 1986 р., зазначено на необхідності подальшого підвищення ефективності робіт щодо організації оцінки та використання племінних бугаїв, кнурів, баранів, відповідно до якого наказом по Інституту № 91-п від 12 листопада 1986 р. наголошувалося «…на экспериментальную станцию искусственного осеменения отдела биологии размножения и искусственного осеменения отбираются из стад племзаводов о/х «Украинка» наиболее ценные в генетическом отношении производители, типированные по происхождению, оцененные по боковым родственникам, имеющих отца улучшателя и мать с уровнем молочной продуктивности не менее 8 тыс. кг. Использование этих быков в основном для нужд практической овотрансплантации. Создающийся при этом избыток запаса законсервированного семени реализуется в хозяйства зоны обслуживания института, согласно соответствующих положений…» [69, арк. 153].

Треба зазначити, що вперше план з отримання телят-трансплантатів був виконаний у 1986 р.: при плані 196, отримано 197 телят-трансплантатів. У той же час практика племінної роботи потребувала концентрації сил при розробці комплексу питань з трансплантації ембріонів великої рогатої худоби для подальшого впровадження їх результатів у виробництво; тому, наказом по Інституту за № 9-п від 9 лютого 1987 р. лабораторію трансплантації виокремлено в самостійний виробничий підрозділ інституту, поклавши на нього функції Центру, на чолі з доктором біологічних наук О. Д. Бугровим.

На новостворений Центр трансплантації покладалося науково-методичне керівництво роботою пунктів трансплантації у дослідних господарствах Інституту: д/г «Українка» (керівник С. Ю. Шеховцов), д/г «Кутузівка» (керівник Н. А. Невинний), племзавод «Червоний Велетень» (керівник В. А. Коркін), колгосп ім. В. П. Чкалова Балаклеївського району Харківської області (фото 37) [70, арк. 16].

Додатково для виконання плану ембріопересадок у 1987 р. створено 4 тимчасові «групи інтенсивної праці» зі співробітників Інституту та фахівців господарств [70, арк. 44].

У 1988 р. проведений дослід з пересадки половинок ембріонів, отриманих методом мікрохірургічного поділу, по 25 штук у кожному господарстві. Ученими були отримані позитивні результати, але цей метод, за деяких причин, не був впроваджений у широку практику виробництва, а залишився на рівні наукового досвіду. У той же час, уперше в практиці при зменшені кількості ембріопересадок (при плані 920 проведено 629) було виконано завдання з отримання телят-трансплантатів (при плані 216 отримано 218) [71].

Отже, у 80-і роки ХХ ст. розпочався період активного розвитку біотехнологічних робіт. До виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 23 січня 1987 р. № 93 «Про створення сільськогосподарських біотехнологічних центрів» Радою Міністрів УРСР прийнято розпорядження від 13 лютого 1987 р. про створення в республіці трьох сільськогосподарських біотехнологічних центрів: Львівського, Одеського та Українського. НДІ тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР, разом із Українським НДІ фізіології та біохімії сільськогосподарських тварин ПВ ВАСГНІЛ, НДІ землеробства та тваринництва західних районів ПВ ВАСГНІЛ, Українського НДІ розведення та штучного осіменіння великої рогатої худоби Держагропрому СРСР та Львівським зооветеринарним інститутом Держагропрому СРСР, увійшли до Львівського сільськогосподарського біотехнологічного центру. Основним напрямом діяльності ностворених об’єднань була розробка та широке впровадження у сільськогосподарське виробництво нових селекційно-генетичних методів створення високопродуктивних порід тварин та сортів рослин, застосування методів генної та клітинної інженерії в селекції рослин та тварин, підготовка фахівців із сільськогосподарської біотехнології. Наукові установи-учасниці Комплексної програми науково-технічного прогресу країн-членів РЕВ до 2000 р. за напрямом «Біотехнологія», забезпечувалися першочерговим фінансуванням. Передбачалося укріпити ці підрозділи висококваліфікованими науковими кадрами та створити нові підрозділи з біотехнології на перспективу.

У 1988 р. започатковано нову для тваринництва науку – біотехнологічну селекцію. Визначено основні компоненти структурного статусу цієї науки, що підлягали першочерговому вивченню. Серед них: термінологічний аппарат; концептуальні підходи до загальної методології та конкретних методик; картування генома; внутрішньо- і міжвидові химери; культивування in vitro; принципово нові біотехнологічні аспекти одержання, консервування, зберігання та використання сперми; обґрунтування потреби і потужностей спермо-, ембріо- та генобанків; поєднання і чергування класичної продукції з методами генної інженерії; регулювання статі потомства.

На основі розроблених положень з організації робіт із трансплантації ембріонів, у 1988 р. було створено науково-виробничу систему «Ембріон» для впровадження новітніх досягнень біотехнології вітворення сільськогосподарських тварин та у зв’язку зі значним розширенням сфери міжнародних наукових контактів і науково-технічного співтовариства з іншими установами в країні й розширенням діапазону комерційної діяльності (рис. 1).

Систему зарєстровано 19 травня 1988 р. у Держпромі СРСР під № 400-13/809. Головним підприємством був НДІ тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР, а основним керівником і координатором робіт – відділ біології розмноження та штучного осіменіння тварин, на чолі з Федором Івановичем Осташком.

Керівним органом системи була Рада НВС «Ембріон», до складу якої входили керівники підприємств-учасників, провідних фахівців та наукових робітників. Станом на 1991 р. НВС складалася із 67 організацій, переважно обласних виробничих підприємств з племінної справи у тваринництві України та Росії.

Асоціація складалася з двох підрозділів – наукового та виробничого. Науковий підрозділ займався розробкою та створенням нових методів і техніки штучного осіменіння та трансплантації ембріонів сільськогосподарських тварин, за домовленостями із замовниками. Виробничий підрозділ здійснював дослідне виробництво з виготовлення та реалізації апаратури, інструментарію та біологічних середовищ, які використовувалися у виробництві.

Це були технологічні лінії Харківської технології асептичного отримання, кріоконсервації та використання сперми бугаїв-плдіників; технологічні засоби для Харківської технології отримання, кріоконсервації та трансплантації ембріонів і довгозбережні середовища для розбавлення сперми бугаїв; середовища для вимивання ембріонів у корів-донорів.

Принагідно зауважимо, що НВС «Ембріон» стала предтечею науково-виробничої фірми з аналогічною назвою, яка була заснована у 1991 р. академіком Міжнародної Академії інформатизації при ООН, доктором сільськогосподарських наук, професором Григорієм Миколайовичем Кузнєцовим. Це пов’язано з тими політичними та соціально-економічними змінами, які відбулися в державі на початку 90-х рр. ХХ ст., у наслідок чого багато видів інструментарію, пристроїв і обладнання, що випускались в Росії та інших Союзних республіках, перестали постачатись в Україну. НВФ «Ембріон», як підприємство для науково-методичного та матеріально-технологічного забезпечення вітчизняного тваринництва з проблем відтворення стада, взяла на себе нелегку справу своєчасного ввезення і постачання племпідприємствам і тваринникам необхідних матеріалів для забезпечення безперебійної роботи з репродукції сільськогосподарських тварин та багато іншого, чого вимагала практика. Сьогодні НВФ ―Ембріон‖ – одне з базових підприємств НААН, яка входить до мережі Центру наукового забезпечення агропромислового виробництва Харківської області.

Отже, кінець 80-х рр. ХХ ст. ознаменувався для учених лабораторії трансплантації розробкою першого варіанту Української технології трансплантації ембріонів великої рогатої худоби. Проведено порівняльну оцінку пристроїв, систем та способів вимивання ембріонів. Запропоновано новий пристрій та новий спосіб вилучення ембріонів, гігієнічну оцінку ефективності комплексів антибіотиків. Удосконалено спосіб пошуку ембріонів, заходи щодо зниження їх бактеріальної забрудненості.

Разом із тим, надавалася методична допомога з освоєння та впровадження методу трансплантації 10-и господарствам. Наголошувалося, що вихід повноцінних ембріонів залежить від господарських умов, при цьому приживлюваність свіжоотриманих ембріонів становила 46,1 %. За період з 1989 до 1990 рр. отримано 1123 теляти-трансплантати (О. Д. Бугров, І. М. Величко, М. С. Мусульбас, Г. С. Зверєва, В. М. Хмельков, О. Ю. Шеховцова, В. А. Коркін, А. А. Масс, Н. О. Невинний, С. О. Сідашова, С. Ю. Шеховцов, О. Ф. Головко, 1989–1990). [72].

За результатами наукових досліджень та дослідно-конструкторських робіт учених Інституту створено єдиний технологічний процес кріоконсервації ембріонів великої рогатої худоби, який є складовою частиною технології асептичного отримання, кріоконсервації, мікрохірургічного розділення та трансплантації, яку автори назвали Харківською. При впроваджені цього способу кріоконсервації отримано такі результати: збереження деконсервованих зародків – 89 %, приживлюваність ембріонів після короткострокового зберігання – 39 %, після пересадки ембріонів, які були піддані глибокому заморожуванню та тривалому зберіганню при –196 °С – 36 %. Із цього часу розпочато продаж ембріонів від високопродуктивних корів у інші країни (Ф. І. Осташко, М. Д. Безуглий, О. В. Медведовський, Н. О. Гордієнко, К. Г. Валігура, А. І. Бондаренко, Л. М. Муравйова, І. А. Федотова, 1989–1990) [73].

Отже, за період з 1985 по 1990 рр. в Інституті тваринництва УААН були розроблені дві технології трансплантації ембріонів великої рогатої худоби: «Українська технологія трансплантації ембріонів великої рогатої худоби племзаводів та племпідприємств» (О. Д. Бугров, В. М. Хмельков, В. А. Коркін, Г. С. Тихона, А. О. Масс, М. В. Тарасенко, С. Ю. Шеховцов, О. Ю. Шеховцова, І. В. Ткачова, О. Ф. Гончар, В. Ф. Карташов, І. М. Величко) та «Харківська технологія асептичного отримання, кріоконсервації, мікрохірургії та трансплантації ембріонів» (Ф. І. Осташко, М. Д. Безуглий, К. Б. Передера, М. К. Дібіров, В. С. Кот, В. В. Ісаченко, В. В. Песоцький, О. А. Кир’янчук, О. Б. Сушко, Н. О. Гордієнко, К. Г. Лісіна, О. В. Медведовський, Л. В. Горбунов).

Наукові розробки з ембріотрансплантації були впроваджені у племінних господарствах Харківської, Донецької, Полтавської, Дніпропетровської, Черкаської, Новосибірської, Магаданської, Іркутської, Казанської, Курської, Томської, Омської областях Росії. За допомогою розробленої технології вилучено більше 7000 ембріонів, отримано 3015 телят-трансплантатів, на одного донора отримано 5-53 теляти-трансплантата.

Наукова думка за часів відродження української державності

(1991- до сьогодення)

Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р., була поштовхом до організаційних змін у системі Академії аграрних наук.

22 вересня 1990 р. Рада Міністрів УРСР відмітила, що ПВ ВАСГНІЛ та центри наукового-забезпечення при агропромислових формуваннях областей слабо впливали на прискорення НТП у сільському господарстві. Рівень досліджень у багатьох наукових установах республіки не відповідав вимогам динамічного розвитку галузей промислового комплексу. Значна кількість розробок не знаходила широкого застосування у виробництві. Тому була прийнята та затверджена постановою пропозиція ПВ ВАСГНІЛ та Держагропрому УРСР, про заснування, на базі ПВ ВАСГНІЛ, Української академії аграрних наук (УААН) – науково-методичного і координаційного центру щодо вирішення аграрних проблем в Україні [74]. До створення УААН аграрні наукові установи були розпорошені по 14 міністерствах та відомствах [75]. Проголошено курс на усунення відомчих бар’єрів між науково-дослідними установами аграрного профілю, створення умов для технологічного завершення наукових розробок, комплексного підходу до наукового забезпечення всіх галузей АПК.

Нові організаційні кроки були зроблені і в структурі Інституту. З метою концентрації сил та усунення дублювання, розширення масштабів та підвищення рівня досліджень з біотехнології розмноження сільськогосподарських тварин, впровадження їх у виробництво наказом № 145/к від 13 липня 1990 р. на базі лабораторії трансплантації ембріонів та групи кріокосервації та цитоінженерії гамет та зигот створено відділ біотехнології відтворення нових генотипів сільськогосподарських тварин, на чолі з доктором біологічних наук О. Д. Бугровим. До складу відділу увійшли три лабораторії: лабораторія трансплантації ембріонів (завідуючий доктор біологічних наук О. Д. Бугров), лабораторія клітинної та генної інженерії (завідуючий кандидат біологічних наук В. Ф. Карташов), лабораторія кріоконсервування та клонування ембріонів (завідуючий кандидат біологічних наук М. Д. Безуглий) [76]. Розміщувався новостворений відділ у приміщенні Центру трансплантації.

У той же час за причини скорочення бюджетних асигнувань на проведення науково-дослідних робіт та з метою поглиблення комплексності у проведенні досліджень наказом по Інституту № 38-к від 28 лютого 1992 р. у складі відділу розмноження та штучного осіменіння сільськогосподарських тварин була скасована лабораторія відтворення свиней [77].

На виконання Закону Української РСР “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України” Радою Міністрів Української РСР прийнято постанову від 27 грудня 1990 р. № 390 «Про прискорення розвитку фундаментальних і прикладних досліджень та підвищення ефективності використання науково-технічних розробок у розв’язанні продовольчої проблеми», в якій було схвалено розроблені УААН, АН УРСР, Держагропромом УРСР, Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР пріоритетні напрями фундаментальних досліджень та найважливіші проекти на 1991 – 1995 роки республіканської комплексної науково-технічної програми “Продовольство-95”, які спрямовані на збільшення виробництва продовольчих товарів і здійснення профілактичних природоохоронних заходів.

УААН забов’язувалось визначити на конкурсній основі виконавців тем фундаментальних досліджень та завдань проектів програми “Продовольство-95” і забезпечити їх фінансування на основі укладання відповідних договорів, вжити додаткових заходів щодо поліпшення підготовки і перепідготовки наукових кадрів, для чого активно залучати до наукової роботи талановиту молодь, зміцнювати міжнародні наукові зв’язки, ширше практикувати створення спільних наукових підприємств і центрів, обмін спеціалістами та стажування наукових працівників у зарубіжних країнах. Кошти для цієї мети передбачати в межах асигнувань, що виділяються на наукові дослідження.

У результаті було прийнято рішення – Інститут тваринництва УААН призначити головною науково-дослідною установою України по виконанню та координації комплексної науково-технічної програми «Продовольство-95» за проектами «Молоко», «Яловичина», «Конярство», «Звірівництво і кролівництво» та співвиконавцем проекту «Свинина», робота за яким координувалися Інститутом свинарства УААН. Дослідження вчених обох відділів входили до проектів «Молоко» та «Свинина».

Загальновідомо, що ефективність народного господарства завжди залежала від рівня розвитку сільськогосподарського виробництва в державі. Головними рушійними силами в цій галузі є крупномасштабна селекція і розмноження високопродуктивних генотипів сільськогосподарських рослин і тварин, а також, удосконалення технологій самого виробництва і переробки сільськогосподарської сировини. При цьому процес репродукції є головним ланцюгом виробництва, який потребує вирішення проблеми раціональної годівлі, ремонту стада, удосконалення методів і техніки штучного осіменіння тощо. Тому першочергового вирішення потребувало питання подальшого удосконалення Харківської технології кріоконсервації сперми плідників, технології асептичного осіменіння самиць у місцях їх утримання, технології штучного запліднення, тобто технології вилучення, заморожування і пересадження ембріонів, промислової технології виготовлення середовищ, здатних довго зберігатися для кріоконсервації, і зберігання генетичних матеріалів, створення нових конструкцій сучасної кріогенної техніки, методики запліднення ооцитів in vitro, методики аналізу фізіологічного стану організму на основі відкритого разом з Харківським НДІ терапії (зараз – Інститут терапії НАМН України ім. Л. Т. Малої) фактору вагітності, яким виявився високо специфічний глікопротеїн з молекулярною масою 65 кДж (Л. І. Шуляк, Л. Т. Малая, Ф. І. Осташко, 1990), ком’ютерна система оцінки сперми.

Отже, для практичної реалізації розробки не тільки був необхідний розвиток суміжних галузей промисловості, а й створення нових видів виробництва. Першочерговим завданням стало вивчення питань теорії репродукції тварин та подальше удосконалення на цій підставі технологій одержання, кріоконсервації та використання гамет і зигот при штучному осіменінні та трансплантації ембріонів, а також розробка більш ефективних біологічних середовищ і технічних засобів для здійснення нових технологій.

За період з 1990–1995 рр. науковцями відділу біології розмноження і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин розроблено методику визначення антишокових властивостей захисних компонентів у розріджувачах під дією низьких температур на спермії і, на цій підставі, винайдено рослинний антишоковий фортифікант (РАФ-1) і спосіб його виготовлення. Створено нове середовище для кріоконсервації сперми бугая та встановлено, що використання нового антишокового фортифіканту, замість нативного жовтка, має переваги, а саме: виключається можливість внесення в статеві шляхи самиць при осіменінні збудників хвороб, які передаються з компонентами тваринного походження; застосування простих і ефективних способів стерилізації середовищ; виключення необхідності використання гостродефіцитних жовтка і цукрів; підвищення запліднювальної здатності сперми; зниження витрат праці.

Запропоновано спосіб приживлювання ембріонів у реципієнтів шляхом використання фрагментів трофобластичної тканини. Для довготривалого зберігання яйцеклітин, зародків, фолікулярних клітин та фрагментів трофобластичної тканини пропонувалася кріоконсервація їх шляхом вітрифікації в зрідженому азоті. Для вилучення ембріонів великої рогатої худоби розроблено двоканальний катетер Х-2К та одноразова система комплекту «Ембріон» (Ф. І. Осташко, О. Б. Сушко, М. К. Дібіров). При викликанні суперовуляції запропоновано схему оброблення корів-донорів, що включає крім гонадотропного препарату та простагландину нейротропні засоби. Для кріоконсервації сперми в польових умовах розроблено портативний пристрій для заморожування герметизованих спермодоз регульованим потоком холодової пари азоту, що забезпечує стабілізацію режиму заморожування сперми і збереження її якісних показників після кріоконсервації. Для підвищення виживаності сперми пропонувалося уведення до складу штучного середовища препарату, виділеного з селезінки великої рогатої худоби. Спосіб механічного зміцнення полімерних матеріалів, що використовувалися для герметизації спермодоз при їх кріоконсервації (Ф. І. Осташко, М. П. Павленко, В. В. Ісаченко, М. К. Дібіров, О. Б. Сушко, О. В. Соклакова, Л. М. Павленко, В. І. Сидоров, В. С. Куртасов 1991–1995). [78].

У рамках науково-технічної програми «Продовольство-95» проекту «Свинина» проведено досліди з вивчення впливу чинників хромосомної нестабільності кнурців на їх відтворювальну здатність з метою визначення можливості застосування цього тесту. Встановлено, що найбільш висока активність властива кнурцям з високим рівнем хромосомної нестабільності.

У дослідах з вивчення впливу холоду на селекцію сперміїв кнурів, при спеціальному їх обробленні, встановлено, що жива маса поросят була вища на 0,12 кг. Це явище пояснювалося дією холоду на спермії, що спричинює загибель недозрілих та ослаблених і виживання життєздатних статевих клітин. Друга серія дослідів дала змогу зробити висновок, що істотної відмінності у співвідношенні статей у гніздах поросят при використанні свіжоотриманої та замороженої сперми немає.

Чутливість до осмотичного шоку сперміїв кнура вивчали при розбавлені сперми розчинами хлористого натрію, глюкози, сахарози, цитрату натрію лимоннокислого тризаміщеного п’ятиводного, біомосу та холіну, які мали осмотичний тиск від 4 до 12 атмосфер і встановили, що спермії краще зберігають активність у розчинах хлористого натрію і глюкози, та найкраще виживають у цих середовищах при 7–8 атмосферах. На основі цього підібрали компоненти нового середовища, до якого входить глюкоза, цитрат натрію тризаміщений п’ятиводний, хелатон і фосфорнокислий натрій однозаміщений.

У дослідах з оцінки якості сперми кнурів інтерференційно-мікроскопічним методом у різних розріджувачах було встановлено, що зі збільшенням ступеня розбавлення, як правило, дещо збільшувалась як варіабельність сухої маси сперміїв, так і частота дефектів. У глюкозо-хелатно-цитратному середовищі найменше пошкоджувались спермії. Заплідненість була на рівні 76,8 %, та одержано поросят на одну свиноматку 10,1.

Розроблено технічну документацію та виготовлено експериментальний зразок термоса-контейнера для транспортування сперми кнурів. Для цього вивчено вплив вібрації на сперму кнурів у лабораторних умовах та при її перевезенні в термосі-контейнері, та встановлено, що як при вібрації сперми на бутель-апараті, так і при її транспортуванні на відстань до 200 км протягом 8 годин негативних змін у якості сперми не виявлено.

Проведено роботу з удосконалення приладу ПОС-7 для штучного осіменіння свиней, а також по організації серійного виспуску станків ССХМ-2 для одержання сперми від кнурів. Зроблено зразок-станок, який демонструвався на ВДНГ України і одержав схвалення. Всього випущено і передано у виробництво 350 чучел для одержання сперми від кнурів, з метою забезпечення господарств України і держав СНД.

Проведені фундаментальні дослідження з удосконалення технології заморожування та відтавання сперми кнурів. Вивчено вплив різних кріофілактиків на сперму кнурів, підбір середовища і способів внесення гліцерину. Встановлено, що найкраще вносити гліцерин після еквілібраційного періоду перед заморожуванням; тривалість еквілібраційного періоду становить 4 години; режим заморожування – повільний від 4 до –78 °С за 5–6 хв, від –78 до –196 °С зануренням у рідкий азот. Відтавали сперму при різних режимах у крижаній воді, у водяній бані, ультратермостаті, на розробленій вченими приставці для відтавання. Найкращі результати були одержані після розморожування сперми у водяній бані при температурі 60–65 °С, де активність її була від 3 до 5 балів, та в ультратермостаті – 4,5–5 балів. При осіменінні свиноматок замороженою спермою заплідненість свиноматок у дослідах коливалась від 27 % до 70 %.

В умовах економічної скрути середини 90-х рр. ХХ ст. значно погіршилося фінансування наукових установ, у тому числі й в УААН. Тому сесіями загальних зборів УААН 11 січня та 28 березня 1996 р. прийнято рішення та доручено Президії Академії, галузевим відділенням і керівникам науково-дослідних установ провести всебічний аналіз результатів наукової діяльності; їх структурних підрозділів і кожного науковця. Ринкові умови вимагали термінового перегляду тематики досліджень із метою комерціалізації їх результатів. У наказі № 90-к по Інституту від 1 липня 1996 р. зазначалося: «Держава може фінансувати лише ті наукові колективи, які працюють на світовому рівні, результати робіт яких користуються попитом у замовника. У ситуації, що створилась, наукові установи, наукові школи, колективи і виконавці наукових робіт здійснюють пошук додаткових джерел фінансування, включаючи міжнародні фонди» [79].

Багато організаційних перетворень припало на другу половину 90-х рр. ХХ ст. Рішенням Президії УААН (витяг з протоколу № 9 засідання Президії УААН від 26 квітня 1996 р.) Інститут було затверджено науково-методичним центром із проблем технологій у тваринництві. У зв’язку з тим, що удосконалювалась структура установи, із цього часу до відділу розмноження і штучного осіменіння тварин, до складу якого у 1996 р. увійшли лабораторія біології розмноження, лабораторія штучного осіменіння, новою структурною одиницею стала лабораторія технологічного забезпечення.

Незабаром кардинальні організаційні перетворення знов торкнулися цих підрозділів Інституту. Згідно з наказів УААН від 18 листопада 1998 р. № 120, Міністерства України у справах науки і технологій від 22 грудня 1998 р. № 141/310 «Про утворення Харківського біотехнологічного центру» та на виконання наказу по Інституту тваринництва УААН № 5-к від 10 січня 1999 р. до новоутвореного Центру перейшли два підрозділи Інституту: відділ біотехнології відтворення і генної інженерії та відділ біології розмноження і штучного осіменіння, а також 43,5 штатних одиниці. Очільником Харківського біотехнологічного центру було призначено доктора сільськогосподарських наук Миколу Дмитровича Безуглого.

На баланс Центру були передані будівлі відділів. З балансу дослідного господарства «Українка» – телятник і приміщення для утримання бугаїв-плідників та станція штучного осіменіння. Спермобанк станції залишився на балансі д/г «Українка», але переданий на відповідальне збереження до Центру. Був складений договір про співпрацю Інституту, господарства та Центру на використання спермобанку. Власником спермобанку залишалося д/г «Українка», замовником спермопродукції для реалізації своїх селекційно-генетичних программ – Інститут, відповідальним за правильне зберігання спермопродукції – Центр [80].

Відповідно, було змінено науково-технічні програми Інституту. Тепер до них не входила тематика, яка виконувалися цими підрозділами. Але, маємо право стверджувати, що дослідження, які розпочалиcя ще у 1996 р. та проводилися протягом трьох років у стінах Інституту, є інтелектуальною власністю обох установ, тому вважаємо доцільним розповісти про окремі результати.

Використовуючи попередні наробки та застосовуючи сучасні досягнення кріогенної техніки, було створено нові модифікації холодильних машин, що працюють на багатокомпонентних робочих композиціях, які надавали можливість виробляти необхідний кріогенний холод та підтримують достатньо низький рівень температури при зберіганні біооб’єктів. Розроблено альтернативну безазотну технологію одержання кріогенних температур у діапазоні від –80 до –150 °С, яка забезпечила надійну кріоконсервацію та тривале зберігання генетичних матеріалів. У системі крупномасштабної селекції використання цих агрегатів може значно понизити економічні витрати, зменшити рівень негативного впливу на навколишнє середовище. Розроблено інструменти ОСХАР-1, ОСХАР-2, які рекомендовані до серійного виготовлення й осіменіння корів і телиць ректо-, візо-, та маноцервікальним способами (М. Д. Безуглий, Ф. І. Осташко, О. Б. Сушко, В. В. Ісаченко, О. В. Соклакова, 1996–2000) [81].

У вирішенні проблеми регуляції статі нащадків одним із найпоширеніших був імунологічний метод. Ця можливість відкрилась після виявлення на поверхні сперміїв та ембріонів сексспецифічного антигену «Н-У». Зважаючи на актуальність проблеми, вченими було поставлено низку питань, спрямованих на визначення ефективності певних біотехнологічних прийомів для штучного регулювання статі нащадків у сільськогосподарських тварин. Уведення до складу середовищ для розбавлення та кріоконсервації сперми деяких біоактивних речовин сприяло підвищенню процента клітин, які після реконсервації зберігали запліднювальну здатність. У зв’язку з цим було проведено вивчення ефективності використання деяких речовин натурального походження та розроблено середовища, що містять біоактивні добавки, для розрідження та кріоконсервації сперми бугаїв-плідників.

Велике значення для поліпшення основних показників якості сперми має вітамінно-мінеральне живлення бугаїв-плідників. Запропоновано рецептуру спеціального вітамінно-мінерального преміксу та БВД для бугаїв-плідників. (М. Д. Безуглий, Ф. І. Осташко, О. Б. Сушко, В. В. Ісаченко, О. В. Соклакова, Н. О. Корінець, М. К. Дібіров, О. Д. Бугров, М. І. Карташов, Г. С. Тихона, В. М. Хмельков, М. В. Жернокльов, В. В. Шевченко, 1996–2000) [81]. Розроблено гормональні методи активації репродуктивної функції корів (О. Б. Сушко, В. В. Шевченко).

Протягом чотирьох років Харківський біотехнологічний центр (ХБТЦ) був самостійною організацією. У зв’язку з його реорганізацією у 2003 р., згідно з Постановою Президії УААН від 27 листопада 2003 р. та з наказом УААН від 15 грудня 2003 р. № 122, відбулося приєднання ХБТЦ до Інституту тваринництва УААН, після чого правонаступником реорганізованого Центру знову став Інститут (фото 40) [82].

Це був новий організаційний крок щодо функціонування теперішнього відділу біотехнології репродукції сільськогосподарських тварин, очільником якого з 1 липня 2004 р. став Олексій Борисович Сушко. У цей період відділ мав найбільш розгалужену структуру, до якої увійшли: лабораторія штучного осіменіння тварин (завідуючий О. Б. Сушко), лабораторія трансплантації ембріонів і тканин (завідуючий доктор біологічних наук М. К. Дібіров), лабораторія кріоконсервації статевих і ембріональних клiтин (завідуючий Л. В. Горбунов), лабораторія клітинної і молекулярної біології (завідувачка О. В. Щербак) та сектор культивування in vitro (завідувачка М. І. Яковлєва).

 

ХХІ сторіччя визнано ерою біотехнології та інформатики. Розробка і впровадження сучасних ефективних біотехнологій сприяли виходу на принципово новий рівень і значному зростанню сільськогосподарського виробництва розвинених країн світу при зменшенні витрат енергії та збереженню природних ресурсів. Такого успіху було досягнуто завдяки створенню та використанню нових біотехнологічних методів та поліпшенню геному сільськогосподарських рослин і тварин та отримання на цій основі нового покоління сортів, а також методів їх розповсюдження, прискореного розмноження цінних генотипів тварин, створення широкого спектру мікробіологічних препаратів.

Сорти і гібриди більшості, як сільськогосподарських культур, так і порід тварин, значною мірою не відповідали тодішнім вимогам високоефективного виробництва, а сам селекційний процес потребував розробки нових методів реконструкції геному і створення генотипів із високою якістю продукції. Тому, на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2001 р. № 438-р «Про затвердження першочергових заходів щодо розв’язання найважливіших завдань з насінництва, селекції сільськогосподарських культур та тварин», та з метою розробки і впровадження сучасних біологічних технологій в АПВ, максимального задоволення державних потреб у якісній сільськогосподарській продукції при оптимальних витратах енергії, природних ресурсів, збереження довкілля було затверджено Програму «Сільськогосподарська біотехнологія 2001–2005 рр.». Були визначені стратегічні пріоритети та основні завдання розвитку біотехнології в рослинництві, твариннитцві та ветеринарній медицині, але через складний стан, галузь вкрай потребувала державної підтримки.

Напрями досліджень 2004 р. були визначені завданнями з розробки та удосконалення методів мікроманіпуляцій з ембріональним матеріалом. Ученими запропоновано пристосування для заточування склянних мікроінструментів з довгою і тонкою витягнутою частиною на шліфувальних дисках, в яких частково втрачені або повністю відсутні ріжучі властивості. Виготовлено три гвинтові пари модифікованих до робочого місця біотехнолога розмірів для кріплення, вертикального переміщення і жорсткої фіксації опозиціонерів, а також насадку до такого гвинта для забезпечення кріплення на ньому електромеханічного мікроманіпулятора. Визначено можливість розділення ембріонів на дві частини в гіпертонічних умовах без значного ускладнення цієї процедури і погіршення якості одержуваних частин. Запропоновано методику отримання агрегацій химерних ембріонів із половинок різних зародків в умовах гіпертонії із застосуванням модифікованої техніки денудації. Розроблено алгоритми, які дозволяють розпізнавати і оконтурювати на відцифрованих відеозображеннях яйцеклітин та зародків ссавців основні структурні складові цих об’єктів. На базі цих алгоритмів створене програмне забезпечення для автоматизованого комп’ютерного вимірювання певних геометричних та оптичних параметрів ембріонального матеріалу за його відеозображенням (О. Б. Сушко, В. О. Шигімага, В. І. Лісін, М. К. Дібіров, Ю. Є. Мегель, А. О. Колеснікова, 2004).

Одним із біотехнологічних напрямів початку ХХ ст. стало виробництво трансгенних тварин за допомогою методу генетичної трансформації зародків ссавців. Трансгенні технології дають змогу отримувати тварин зі заздалегідь заданими ознаками, а також скорочували матеріальні та тимчасові витрати на створення нових порід і ліній тварин. Об’єктом для генетичних маніпуляцій і трансгенезу стали тотипотентні ембріональні стовбурові клітини (ЕСК), попередниками яких є клітини внутрішньоклітинної маси (ВКМ). Встановлено, що розвиток окремих еластомерів, отриманих із ранніх ембріонів миші, до 2–8-клітинної стадії відбувається при їх культивуванні у своїх зонах пелюциду, у сурогатних зонах пелюциду та без зони пелюциду на фідерному моношарі первинних ембріональних фібробластів миші. Отримання клітин ВКМ ембріона можна проводити за допомогою культивування преімплантаційних ембріонів миші на фідерних моношарах та при використанні мікрохірургічної техніки. Обидва методи визнані ефективними і можуть бути використані для одержання клітин ВКМ (О. В. Щербак, В. Г. Шахбазов, М. І. Яковлєва, В. І. Лісін, В. М. Сербін, 2004).

Сучасна технологія клонування будь-якого виду тварин містить один з основних етапів – реконструкцію клітин, що проводиться широко розповсюдженим методом електрозлиття. Для чого використовують електричне високочастотне та імпульсне поля, що послідовно накладаються на клітини, які зливаються, будучи розташованими між мікроелектродами. Однак, відомості про методику такого польового впливу на клітини дуже обмежені. Тому лабораторією клітинної та молекулярної біології розроблено методику та виготовлено апаратуру для електрозлиття, які забезпечують досить високу його ефективність (В. О. Шигимага, 2004).

Розділення зародків на частини та подальше пересадження отриманих ембріональних частин реципієнтам є найбільш простим і водночас надійнішим способом ембріонального клонування та отримання монозиготних близнят. Тому розвиток методів отримання частин зародків і пошук можливостей підвищення їх ефективності мало велике практичне значення для інтенсифікації процесу розмноження високопродуктивних тварин. Поряд із тим, що існували різні методики мікрохірургічного отримання частин зародків, розроблена методика, у порівнянні з аналогічними способами мікрохірургічного отримання поміщених у порожні прозорі облонки половинок зародків, є більш щадною для об’єкта і зручнішою у виконанні (О. Б. Сушко, В. І. Лісін, 2004).

Одним із шляхів підвищення рівня життєздатності деконсервованих ембріонів великої рогатої худоби є мінімізація імовірності внутрішньоклітинного кристалоутворення.

Відомо, що одним з актуальних питань є визначення температури внутрішньоклітинної кристалізації біооб’єкта. Проведені науковцями лабораторії кріоконсервації статевих клітин та ембріонів досліди були присвячені визначенню характеру щільності імовірності розподілу температури внутрішньоклітинної кристалізації сперміїв бугая на підставі зміни життєздатності біооб’єкта залежно від умов охолодження. Визначено, що температура внутрішньоклітинної кристалізації сперміїв бугаїв знаходиться в інтервалі температур від –20 °С до –60 °С, а максимум щільності імовірності розподілу температури внутрішньоклітинної кристалізації відповідає –35±5 °С при швидкості заморожування В3=25±5 °С/хв (Л. В. Горбунов, А. С. Саліна, 2004).

Проведені дослідження зі встановлення впливу постійної та перемінної швидкості заморожування на збереження ооцитів ссавців. При проведенні заморожування ооцитів ссавців із повільними швидкостями охолодження встановлено, що за морфологічними ознаками збереження ооцитів при використанні постійної та перемінної швидкостях мало приблизно однаковий рівень S=60 %, однак заморожування з перемінними швидкостями мало технологічну перевагу (А. С. Саліна, Л. В. Горбунов, 2004). Проводилися досліди, присвячені способу визначення імовірності кристалоутворення в розчині кріопротектора в широкому діапазоні швидкостей заморожування-відтавання. Запропоновано модифікований дилатометричний метод, заснований на урахуванні зміни об’єму середовища при заморожуванні в широкому діапазоні швидкостей (Л. В. Горбунов, 2004). Визначено, що оптимальним є комплексне застосування як еквілібраційного, так і вітрифікаційого розчинів кріопротекторів (І. А. Морозова, Л. В. Горбунов, 2004). Запропоновано кондуктометричний спосіб вимірювання надвисоких швидкостей теплообміну, який надав можливість визначити численні параметри кріоконсервації з похибкою не більш 5 % для контейнерів, що містять середовище з концентрацією гліцерину (С≥30%). Запропонований спосіб вимірювання температури в середовищі, що містить біооб’єкт, дав змогу проводити як якісний, так і кількісний аналіз параметрів, що досліджуються. Це дало можливість використовувати його в дослідженнях для встановлення взаємозв’язку збереження біооб’єкта при використанні високих та надвисоких швидкостей теплообміну (Л. В. Горбунов, 2004).

Методи кріокосервації з надвисокими та високими швидкостями вважаються найбільш перспективними при заморожуванні яйцеклітин та ембріонів ссавців. Вітрифікація зовні та внутрішньоклітинного середовища є необхідною умовою забезпечення збереження клітин при заморожуванні. Встановлено вплив різних концентрацій вітрифікаційного розчину кріопротектора з етиленгліколю і сахарози на збереження ооцитів ссавців після заморожування з надвисокими швидкостями. Визначено, що розрахункова концентрація 53 % є мінімальною для заморожування миші та великої рогатої худоби з надвисокими швидкостями в закритих витягнутих капілярах (К. Г. Лісіна, 2004).

Науковий та практичний інтерес, безсумнівно, предсталяла розробка альтернативного безазотного методу кріоконсервації сперми бугаїв-плідників, згідно з яким заморожування сперми відбувалося в холодильній камері установки, що працює на багатокомпонентній робочій суміші і забезпечувала одержання необхідного для заморожування інтервалу низьких температур. Ученими лабораторії штучного осіменіння встановлено, що заморожування сперми альтернативним методом не впливає на рівень якісних показників деконсервованої сперми, у порівнянні з аналогічними контрольними показниками, одержаними після застосування для кріоконсервації низьких температур за допомогою рідкого азоту (О. Б. Сушко, О. В. Соклакова, Ф. І. Осташко, М. Ф. Івченко, 2004).

На початку ХХІ ст. активізувалися роботи з біотехнології відтворення коней. Значно підвищився рівень зацікавленості виробничників щодо проведення племінної роботи з використанням кріоконсервованої сперми.
У той же час, вітчизняна технологічна база для отримання сперми від жеребців виявилася морально та матеріально застарілою. Вона не тільки не забезпечувала розвиток робіт зі створення кріобанків сперми видатних жеребців, а й мінімального нормативного комплексу робіт, пов’язаних із перевіркою якості сперми коней перед початком та під час парувальної кампанії.

Тому Міністерством аграрної політики України було запропоновано науково-технічний проект «Розробка та впровадження методів штучного осіменіння коней у племінних господарствах України» (№ 78/1 від 02.04.2002 р.), один із пунктів якого передбачав винахід модернізованих засобів для отримання спермопродукції жеребців-плідників. Роботу з удосконалення існуючих конструкцій штучних вагін було спрямовано на підвищення їх термостатичних якостей, створення спеціальних пристроїв, що дали змогу отримувати сперму з мінімальною кількістю секретів додаткових статевих залоз та запобігати механічному та мікробному забрудненню під час відбирання еякуляту. Враховувалися фізіологічні та рефлексологічні особливості поведінки жеребців при статевому акті. На Харківському державному протезному підприємстві було виготовлено дослідно-промислову партію нового обладнання, та проведено порівняльні досліди експериментальної ізотермічної вагіни та базової конструкції.

Розробка пройшла виробничу апробацію протягом 9 років, що підтвердило її технологічну ефективність та амортизаційну довговічність (О. Б. Сушко, О. О. Новіков).

Фото 41. Ізотермічна фільтруюча вагіна (загальний вигляд та в розібраному стані)

Зазвичай, парувальна кампанія в конярстві проходить у холодну пору року, тому застосування нового обладнання давало можливість отримувати сперму, працюючи в експедиційних умовах, у холодних приміщеннях.

Актуальним виробничим та науковим питанням є кріоконсервація сперми жеребців, що потребувала розробки та вдосконалення технології заморожування цінного генетичного матеріалу – сперми тварин цього виду. Метою досліджень науковців була розробка та випробування дослідного зразка заморожувача сперми жеребців, це був термоблок із системою вимірювання температури, які змонтовано на основі 3-літрової посудини Дьюара. Одержані позитивні результати життєздатності статевих клітин свідчили про ефективність застосування розробленої моделі заморожувача (О. Б. Сушко, О. В. Соклакова, Я. Ю. Черняк, В. І. Мірошниченко, 2004).

У 2004 р. за завданням Міністерства аграрної політики України, Інститутом тваринництва УААН сумісно з Академією INRA (Франція) проведено роботи по створенню кріобанку сперми жеребців французької рисистої породи та осіменіння нею кобил. На кінному заводі «Haras des Cruchettes» (Нормандія) українськими фахівцями було відібрано та заморожено сперму коней, після чого транспортовано до Дібрівського кінного заводу. Після осіменіння 26 конематок орловської риситої породи було отримано 11 лошат (О. Б. Сушко, А. С. Лабунець, О. О. Новіков, А. М. Мирошніков, Пєр Жульєн, Гі Дюшам).

Одним із чинників, що зумовлюють низьке збереження сперми, є утворення в ній уже на початковій, адаптаційно-еквілібраційній стадії та в процесі її кріота реконсервації токсичного комплексу продуктів перекисного окиснення ліпідів, що згубно діють на життєздатність статевих клітин. Авторами були використані, як інгредієнти середовищ для розбавлення і кріоконсервації сперми, препарати «Атокс» і «Соровер», які сприяють гальмуванню активації і зниженню кількості утворених продуктів перекисного окиснення ліпідів. Одержані результати підтвердили ефективність використання дослідних антиоксидантних засобів (О. Б. Сушко, О. В. Соклакова, М. С. Романько, В. І. Мирошниченко, 2004).

Із відкриттям у науковому світі здатності біологічного матеріалу (кров, сперма, ембріони, тканини і органи ссавців) зберігати властивості живої матерії після заморожування-відтавання дослідники не припиняли пошук оптимальної температури збереження біологічного об’єкта. Ученими лабораторії трансплантації ембріонів та тканин проводилися порівняльні дослідження з вивчення протективної дії яєчного порошку при внесенні його до складу середовища при розбавленні та зберіганні сперми баранів-плідників при різних технологіях. Розроблене середовище рекомендовано використовувати для короткочасного культивування та збереження ембріонів ссавців як при проведенні наукових досліджень, так і у виробничих умовах на пунктах з трансплантації ембріонів. Розроблено схему премедикації для впровадження у практику як ефективного засобу стимуляції відтворювальної функції корів. Запропоновано методику визначення заплідненості яйцеклітин на 7-й день після осіменіння, яку можна використовувати для прогнозування відтворювальної здатності корів у конкретному стаді (М. К. Дібіров, О. Д. Бугров, Г. С. Тихона, В. М. Хмельков, Б. Скиба, 2004) [83] .

Із 2005 р. лабораторія дещо змінили свою назву і стала лабораторією кріоконсервації та трансплантації ембріонів, яку очолює кандидат сільськогосподарських наук Галина Сергіївна Тихона.

Трансплантація ембріонів великої рогатої худоби є одним з основних методів прискореного розмноження сільськогосподарських тварин. Світовий досвід свідчив про те, що трансплантація ембріонів може прискорити селекційний процес у молочному скотарстві у 6–7 разів, у порівнянні з традиційними методами розведення, щляхом інтенсивного відбору, точності оцінки матерів бугаїв та племінного використання тварин із високим генетичним потенціалом. При отриманні ембріонів із відомою статтю та покращенню їх приживлення можна очікувати значного зростання темпів генетичного прогресу у вітчизняному скотарстві.

Дослідження, які проводилися лабораторією кріоконсервації та трансплантації ембріонів направлені на підвищення відтворювальної функції високопродуктивних та генетично-цінних тварин (Г. С. Тихона, О. Д. Бугров, В. М. Хмельков, О. В. Шахов, Ю. Ю. Шахова, А. В. Безвесільна, 2006–2010).

За результатами комплексних досліджень співробітниками лабораторії удосконалено технологію трансплантації ембріонів великої рогатої худоби.

Запропоновано графічний метод контролю росту рівня фолікулостимулюючого гормону у процесі гормонального оброблення корів-донорів на суперовуляцію, за допомогою якого визначено, що оптимальними є 4 та 3,5-денні схеми на 33 мг фолікулостимулюючого гормону.

Визначено схеми додаткового оброблення реципієнтів перед пересадженням ембріонів із застосуванням у мінімальних дозах препаратів «Седазин», «Комбістрес» і настоянки валеріани, при використанні яких понижується в межах фізіологічної норми (за 1 хв) частота дихальних рухів на 37,4 % і серцевих скорочень на 12,2 % та збільшується швидкість проходження шийки матки. Розроблено методику оптимального часу застосування простагландинів за морфологічними дослідженнями яєчників та визначенням концентрації стероїдних гормонів у сироватці крові корів у спонтанний та індукований «Естрофаном» статеві цикли. Запропоновано спосіб підвищення чутливості організму самиць до дії «Естрофану», який підвищує ефективність індукції статевої охоти на 20–50 % (Ю. Ю. Шахова, О. В. Шахов, О. Д. Бугров, 2008).

Розроблено метод визначення придатності корів як донорів ембріонів за морфо-функціональними показниками яєчників, цитологічної картини мазків цервікального слизу та рівня стероїдних гормонів. Оптимальні схеми триразового та чотириразового уведення ФСГ пролонгованої дії для індукції суперовуляції у корів-донорів дали змогу одержувати кількість повноцінних ембріонів на тому ж рівні, що й після 8-разового уведення нативного гормону.

Точніше враховувати ембріональні втрати дає змогу метод оцінки рівня доімплантаційної ембріональної смертності нативних та замороженно-відталих ембріонів від корів-донорів, який складається із суми балів дегенерованих еластомерів повноцінних ембріонів, дегенерованих ембріонів та незапліднених яйцеклітин. У той же час передбачити вірогідність приживлюваності ембріонів великої рогатої худоби з точністю ±5 % стало можливо із застосуванням запропонованого ученими методу, за яким враховуються стадії розвитку та якості ембріонів, а також якості тіла реципієнта. Розроблено пілотний проект пункту трансплантації ембріонів на 10 корів-донорів, що включав розділи з організації, технології та визначення собівартості ембріопродукції на прикладі молочного комплексу ДП ДГ «Асканійське» Інституту олійних культур УААН.

У СВК «Україна» Зміївського району Харківської області при обстеженні 620 корів використано пристрій для ректальних маніпуляцій «Наручій», який захищав руку фахівця від механічного тиску м’язів ануса під час ректо-цервікальних досліджень (О. Д. Бугров, Ю. Ю. Давидова, 2007). Уже у 2008 р. пристрій був модифікований і відрізнявся від свого аналога тим, що захищав не тільки передпліччя, але й плече фахівця (О. В. Шахов, О. Д. Бугров, 2008). Опробацію пристрою «Наручій-2» проведено на 800 коровах ДП ДГ «Гонтарівка» Інституту тваринництва УААН Вовчанського району Харківської області.

У ДП ДГ «Кутузівка» Інституту тваринництва УААН був опробований пристрій для уведення біоматеріалу в статеві шляхи самиць, який дав змогу використовувати біоматеріал (сперму, ембріони) в упаковках різних типів (пайєти, облицьовані та не облицьовані гранули) для штучного осіменіння або проведення ембріопересадок (М. К. Дібіров, О. Б. Сушко, В. М. Хмельков, Г. С. Тихона, 2007). Запропоновано спосіб запобігання спазму шийки матки великої рогатої худоби при маніпуляціях із нею, відрізняється тим, що внутрішньом’язово уводять препарат «Седазин», котрий має заспокійливу, аналгетичну, розслаблювальну дію та антиспазмолітичний вплив на шийку матки тварин (О. В. Шахов, 2008).

Одноразовий пристрій для трансцервікальної пересадки ембріонів, відрізнявся тим, що мав поліетиленову трубку з насадкою, яка виконувала функцію контейнера глибокого заморожування, короткочасного зберігання та використовувався для зарядки ембріонів у катетер (О. В. Шахов, О. Б. Сушко, В. М. Хмельков, 2008).

Актуальним напрямом досліджень у кріобіології є розробка нових і удосконалення існуючих методів кріоконсервування сперміїв бугая та риби, що дозволили б одержувати життєздатне потомство за умов відносної простоти й надійності їх реалізації. Запропоновано спосіб реалізації прискорених режимів заморожування досліджуваного об’єкта. Визначено вплив додатних та від’ємних прискорень пониження температури на відносну зміну об’єму середовища, що містить спермії коропа. На основі проведених досліджень розроблено технологічний контейнер для розміщення сперміїв коропа і бугая при заморожуванні-відтаванні. Визначено умови заповнення-витягування біооб’єкта з контейнера при мінімізації величин гідродинамічного тиску і напруги зрушення (Л. В. Горбунов, А. С. Саліна, А. Г. Міщенко, 2006–2010) [84].

Розроблено спосіб довготривалого зберігання при мінусових температурах (–12 та –196 °С) фолікулостимулюючого гормону, гонадотропіну сироватки жеребних кобил, який забезпечує повне збереженіня біологічної активності препаратів після відтавання, а фасування дозованих розчинів в одноразові полімерні шприці запобігає втратам препаратів та спрощує проведенння гормональних обробок (О. Д. Бугров, В. І. Шеремета, В. М. Хмельков, 2005).

Удосконалено схему індукції статевої охоти в овець в анестральний період, яка складається з прогестерону в поєднанні з препаратом ГСЖК «Фолігон», що дав змогу викликати охоту у 90 % вівцематок.

Розроблено методику визначення оптимального часу осіменіння овець в індуковану охоту анестрального періоду за поведінкою, оцінкою мазків цервікального слизу та гормонального статусу, яка дасть змогу розробити систему регуляції в цей період для ущільнення окотів.

Для всіх видів ссавців запропоновано середовище для культивування та збереження ембріонів, яке відрізнялося від існуючих малокомпонентністю за складом та містило екстракт ембріонів жуйних тварин чи курей (М. К. Дібіров, Г. С. Тихона, В. М. Хмельков, 2007). Розроблено пристрій для заморожування і зберігання великих об’ємів біологічних матеріалів (В. І. Шеремета, О. Д. Бугров, В. І. Вишневський, 2007) [85].

Запропоновано спосіб оцінки ефективності технології кріокосервування ембріонів ссавців та її складових етапів при використанні кількісного методу оцінки життєздатності біообєкта. Розроблено метод кріоконсервування незрілих ооцитів миші і корови з надвисокою швидкістю охолодження-нагріву, при цьому етап експозиції в розчині кріопротектора з низькою концентрацією відсутній. Розроблено векторний спосіб графічного аналізу та оптимізації багатофакторного кріобіологічного експерименту. Особливістю цього способу є можливість сумісного виконання функцій аналізу багатьох чинників і їх оптимізації з подальшим графічним представленням залежностей досліджуваних параметрів (Л. В. Горбунов, А. С. Саліна, В. М. Хмельков, 2006–2010) [86].

Метод кріоконсервації сперми міцно увійшов у практику відтворення сільськогосподарських тварин. У той же час необхідно відмітити різний рівень упровадження і застосування низькотемпературної консервації сперми в основних тваринницьких галузях. Якщо у скотарстві цей метод став основним технологічним прийомом і більшість телят одержували після штучного осіменіння із застосуванням заморожено-відталої сперми бугаїв, то в таких галузях як конярство він не мав широкого використання. Тому лабораторією штучного осіменіння тварин із 2006 по 2010 рр. проводилися науково-дослідні роботи по кількох аспектах репродукції коней, великої рогатої худоби та овець (О. Сушко, Ф. Осташко, Б. Павленко, О. Ткачов, В. Калашніков, М. Савельєва, А. Безвесільна, А. Міщенко, О. Чернецов, М. Саминіна, Г. Калашнікова, 2006–2010) [87]. Ученими опрацьовано два головні питання, перше з яких пов’язане з репродуктивною функцією самців, друге – самиць сільськогосподарських тварин.

Проведено серію експериментів, що полягали у визначенні ефективності заморожування сперми жеребців у різних технологічних упаковках при різних способах кріоконсервації. За результатами проведених порівняльних випробувань для заморожування сперми жеребців пропонувалося використовувати розроблений метод із застосуванням установки «Кріотроп» та середовища SMEY із додаванням гліцерину та диметилформаміду.

Створено інструментарій нового покоління для штучного осіменіння кобил. Це одноразові катетери з елементами для атравматичного уведення в статеві шляхи кобил, ефективність яких становить 50–60 % від першого осіменіння (О. Б. Сушко, О. О. Ткачов).

Крім того надано низку пропозицій виробництву, а саме, під час парувальних кампаній у кінних заводах та племрепродукторах враховувати репродуктивні особливості жеребців-плідників різних темпераментів та вікових груп, згідно із запропонованими методиками; для підвищення ефективності відтворення в рисистому кіннозаводстві проводити комплекс заходів щодо контролю репродуктивних якостей кобил, з урахуванням їх вікового статусу.

На базі Дібрівського кінного заводу встановлено, що в кобил орловської та російської рисистої породи після 5-10 років експлуатації показник ембріональної смертності значно зростає і досягає, відповідно 40,55 % та 46,85 %, у порівнянні з молодшими матками (О. Б. Сушко, К. І. Жувак, А. С. Лабунець).

У скотарстві: вивчено термодинаміку процесу консервації сперми та її біологічні характеристики, зокрема ступінь ушкодження мембран сперміїв, при застосуванні альтернативних систем охолодження, заморожування та кріозберігання репродуктивного матеріалу. Досліджено рівень захисної дії альтернативних антишокових речовин та кріофілактиків у процесі підготовки та уведення статевих клітин бугаїв у низькотемпературний анабіоз.

Рекомендувався метод отримання антишокового компоненту із гідролізату насіння сої та середовище РАФ-2 для застосування при розбавленні та кріоконсервації сперми бугаїв-плідників.

Проведено модернізацію та вивчено ефективність запропонованого методу прискореного тестування якості сперми, який включав інкубування зразка в біологічному ультратермостаті з використанням термостативного шприца, та визначено рухливість сперми при підвищенні температури до 45 °С з інтервалом між визначеннями рухливості сперміїв через 10 хвилин (О. Б. Сушко, М. С. Савельєва, С. М. Бугайов, 2006-2010).

Розроблено патентоспроможний інструментарій «ОСХАР-3 універсал» для штучного осіменіння великої рогатої худоби, який є універсальним стосовно методів інсемінації і дав змогу проводити осіменіння мано-, ректо-, візоцервікальним способами спермою в облицьованих гранулах. Розроблений інструментарій забезпечив підвищення заплідненості у тварин на 10,2–12,5 % (О. Б. Сушко, Ф. І. Осташко, М. О. Ромащенко, Є. А. Тульпа, 2010).

У вівчарстві: розроблено методи застосування санаційних речовин при розбавлені сперми баранів. Показано, що антибіотики ентерофлоксацинового ряду ефективно діють на умовно-патогенну мікрофлору та не є токсичними для сперми баранів-плідників.

Розроблено конструкцію та виготовлено дослідно-промислову партію нової кріогенної посудини «Харків-40СКП» зі змінною робочою конфігурацією. Конструкцією передбачено можливість використання посудини Дьюара як стаціонарно-портативного біосховища на племпідпрємстві (конфігурація «Кріобанк»), контейнера для перевезення спермопродукції (конфігурація «Кріоконтейнер транспортний») та посудини для пункту штучного осіменіння (конфігурація «Компакт-оснащення»). Використання розробленого нового кріогенного обладнання закладено в нормативну документацію щодо штучного осіменіння великої рогатої худоби, коней та овець (О. Б. Сушко, А. І. Зубенко, Ф. І. Осташко, Б. Я. Литвин, М. М. Байцур, А. Г. Міщенко, 2006-2010).

Результати науково-дослідної роботи впровадженіо на експериментально-методичному племпідприємстві Інституту тваринництва НААН, Харківському кінному заводі, Чутівському кінному заводі «Тракен» Полтавської області, конефермі ТОВ «Прогрес» Запорізької області, СВК «Восток» Ізюмського району, ДП ДГ «Гонтарівка» Інституту тваринництва НААН Вовчанського району, СВК «Україна» Зміївського району Харківської області. Дослідно-конструкторські розробки впроваджено на Харківському заводі транспортного устаткування, Харківському навчально-виробничому підприємстві № 2 Українського товариства сліпих. Отже, розроблені методи випробувано на значному поголів’ї тварин, технологічні засоби доведено до рівня серійного випробування. Розробки є актуальними для розвитку племінного тваринництва, і представляють певний інтерес для кінних заводів і скотарських господарств.

Друга половина першого десятиліття ХХІ ст. характеризується розвитком ембріоінженерних технологій, які відкривають можливість створення тварин із прогнозованими ознаками. У той же час, рівень їх розвитку, у більшості випадків, не задовольняв потреби виробництва. Тому дослідження лабораторії клітинної та молекулярної біології, на чолі з В. О. Шигимагою, проводилися у трьох напрямах (О. Сушко, В. Шигимага, В. Лісін, А. Колеснікова, К. Лісіна, Є. Смолянінова, О. Погорєлов, В. Хмельков, М. Саминіна, О. Ткаченко, М. Медведовський, М. Сербін, Н. Шкавро, О. Чернецов, Ю. Шахова, 2006– 2010).

Метою першого напряму було розробити та удосконалити ембріоінженерні методи для отримання нових та збільшення кількості існуючих генотипів сільськогосподарських тварин із корисними ознаками, а також для інших цілей розведення й селекції.

За цим напрямом ученими проведено удосконалення технологічних етапів отримання гігантських химерних трофобластичних пузирів. Отримано аграгаційні химерні ембріони миші із 2–5 цілих зародків, з яких шляхом відсічення внутрішньої клітинної маси було отримано трофобластичні пузирі. В якості контейнерів для агрегації денудованих мишиних ембріонів використовували порожні зони пелюцида великої рогатої худоби. Доведено можливість успішної агрегації 3–4 цілих ембріонів у гігантські химерні ембріони при використанні в якості контейнерів для цього силіконових скляних кілець. Спільно з польськими колегами розроблено й відпрацьовано на кролячих і кінських ооцитах та запатентовано спосіб мануального видалення хромосом із ооцитів ссавців.

Розроблено комплект мікроінструментів «Гільйотина», який дав змогу відділити від ооцитів та ембріонів потрібну частину без передчасного видалення, розрізування або перфорації зони пелюцида і уведення інструмента в перивітеліновий простір об’єкта.

Для отримання химерних ембріонів автори випробували різні режими дії імпульсним електричним полем, але повного злиття не досягли, злились лише декілька клітин. Проте, отримав розвиток до стадії розширеної бластоцисти химерного ембріону із двох злитих ооцитів миші. Доведено можливість застосування методу прямого занурення в рідкий азот для створення запасу кріоконсервованих ембріонів миші різних доімплантаційних стадій розвитку для подальшого використання як вихідних об’єктів ембріоконструкції. Доведено також можливість використання заморожено-відталих ембріонів миші як вихідних об’єктів технології отримання гігантських химерних трофобластичних пузирів.

Стосовно роботи з ембріональними стовбуровими клітинами, вченими відпрацьовано два способи агрегації з одним та двома ембріонами. Агрегація одного зародка з ембріональними стовбуровими клітинами виявилась у 1,5 раза ефективнішою, ніж із двома.

Метою другого напряму було обґрунтувати та дослідити вплив зовнішніх чинників на ооцити ссавців та їх розвиток in vitro і розробити метод контролю оогенезу iv vivo.

Ученими досліджено можливість підвищення рівня дозрівання поза організмом ооцитів ссавців шляхом дії фізичних або хімічних чинників на незрілі клітини у складі ооцит-кумулюсних комплексів або преантральних фолікулів. Встановлено активуючий вплив імпульсного електричного поля на незрілі ооцити миші й корови та діапазон значень підведеної до ооцит-кумулюсного комплексу енергії, у межах якого стимуляція ооцитів є ефективною. Визначено, що запліднюваність стимульованих імпульсним електричним полем ооцитів миші після дозрівання in vitro достовірно вища за таку в контролі. Установлено наявність синергетичного впливу фетальної сироватки теляти й імпульсним енергетичним полем на стимуляцію розвитку поза організмом ооцитів миші й корови. Розроблено метод об’єктивного визначення ефективності стимулюючого впливу зовнішніх чинників, у тому числі й імпульсного енергетичного поля, на дозрівання ооцит-кумулюсного комплексу за співвідношенням площ ооцита та кумулюсу.

Розроблено методику оцінки впливу кріопротекторів різних класів хімічних сполук (спиртів, амідів та сахарів) на ооцити за їх провідністю. Автори встановили, що у спиртах цей вплив виявляється у великій швидкості росту провідності та відсутності електропробою мембрани. У розчинах амідів та сахарів провідність ооцитів проявляється навпаки. Досліджено за морфологічними показниками та провідністю стан дозрілих ооцитів миші, одержаних при стимуляції імпульсним електричним полем або хронічним гонадотропіном людини та у природному статевому циклі. Порівнюючи провідність ооцитів у цих групах, вчені встановили, що цей показник має близькі значення. У загальному пулі ооцитів, одержаних від тварин, оброблених послідовними ін’єкціями ГСЖК і хронічним гонадотропіном людини і відібраних за ознаками морфологічної цілісності, присутні дві групи клітин, які не відрізнялися між собою за морфологією, а істотно відрізнялися за провідністю. Порівняння провідності ооцитів миші, стимульованих до дозрівання тільки хронічним гонадотропіном людини, тільки ГСЖК і при поєднанні ГСЖК та хронічного гонадотропіну людини, свідчить про те, що саме вплив ГСЖК приводить до виділення в пулі групи ооцитів, які характеризуються підвищеною провідністю.

За результатами теплофізичних досліджень оогенезу in vivo розроблено метод визначення фолікулярної фази естрального циклу корів та телиць за температурним показником на різних глибинах у статевому тракті.

Метою третього напряму досліджень було розробити методи тестування репродуктивного матеріалу із застосуванням ЛР-аналізу, вітального ДНК-барвника та адаптувати методики флотації і капацитації сперміїв бугаїв в умовах технології трансфекції.

При штучному осіменінні великої рогатої худоби не виключається можливість передачі вірусної чи бактеріальної інфекції від хворих самиць потомству, а також через сперму інфікованих бугаїв-плідників. За допомогою ПЛР-аналізу автори встановили наявність збудників інфекційного ринотрахеїту великої рогатої худоби, як у пробах від живих тварин, так і в патологічному матеріалі. За результатами досліджень встановлено можливість застосування визначених праймерів для диференціації інфекційного збудника за видом [87].

Сьогодні учені відділу біотехнології репродукції сільськогосподарських тварин працюють над удосконаленням методик екстракорпорального запліднення ооцитів та отримання ембріонів in vitro; створенням системи гормональної активізації та корекції репродуктивної функції в молочних корів з метою інтенсифікації відтворення у високопродуктивних стадах; створення кріобанків сперми та ембріонів тварин; розробкою біотехнології відтворення коней, овець, кролів.

Висновки

1. На підставі розгляду загального контексту організаційного поступу галузевої Академії – теперішньої Національної академії аграрних наук України, можна стверджувати, що паралельно з ним відбувалося становлення та розвиток Інституту тваринництва НААН та його складової – відділу біотехнології репродукції сільськогосподарських тварин.
2. Архівними розвідками встановлено, що найсуперечливішим виявився період становлення, а саме, 1930–1936 рр. Залишається документально не доведеною точна дата організації лабораторії штучного осіменіння (1937?) та її предтечі – сектора штучного обсівання (1932(33)?). Це повязано з тим, що вкрай повільно формувався їх штат: у 1934 р. зарахований на роботу І. М. Іщенко, у 1936 р. – П. Я. Татьянченко. Не можливо зі стовідсотковою впевненістю стверджувати, що першим офіційним завідуючим сектору штучного обсівання був І. А. Бухарін. У той же час не підлягає сумніву, що саме цей учений є піонером лабораторії й можливо неформальним її очільником.
   На жаль заповнити цю «білу пляму» в історії установи на регіональному рівні не можливо, потрібне додаткове дослідження. Маємо підстави припустити, що більш ретельне опрацювання фондів ЦДАВО України допоможе у вирішенні цієї проблеми.
3. На власне переконання, саме у 1932 – 1933 рр. у Південному інституті молочного господарства закладалися підвалини для розвитку наукових досліджень з проблем штучного осіменіння сільськогосподарських тварин. Перший тематичний звіт про науково-дослідну роботу вчених датується 1933 роком. Отже, еволюціонування наукової думки з проблем репродукції сільськогосподарських тварин у Інституті тваринництва НААН відбувалося протягом 80 років.
4. Зроблено спробу відтворити весь науково-організаційний аспект становлення та діяльності теперішнього відділу репродукції сільськогосподарських тварин Інституту тваринництва НААН (рис. 2-3).
5. Кульмінацією будь-яких історичних досліджень є періодизація питання, що вивчалося. На підставі виявлених архівних документів можна запропонувати наступну періодизацію становлення та діяльності відділу репродукції сільськогосподарських тварин Інституту тваринництва НААН:
   І період (1932(33?) – серпень 1941) – становлення наукових досліджень із проблем штучного осіменіння – позначився започаткуванням дослідів відповідної тематики. Формується штат сектора (лабораторії), визначається тематика подальших наукових досліджень.

ІІ період (вересень 1941 – 1948) – евакуація та повоєнна відбудова сільського господарства: І підперіод (вересень 1941 – серпень 1943) – роботу в евакуації спрямовано на збереження племінної худоби; ІІ підперіод (вересень 1943 – 1945) – відновлення роботи Інституту та її експериментальної бази після реевакуації. Усі зусилля спрямовано на відродження тваринництва; ІІІ підперіод (1946 – 1948) – наукова тематика відрізняється вже поглибленішою розробкою тем та експериментів. При Лебединському ДПР та при центральному відділенні експериментального господарства ―Українка‖ відкрито станції штучного осіменіння.
ІІІ період (1949 – 1989) – період найвищої творчої активності вчених – удосконалено існуючі та розроблено нові методи штучного осіменіння. Із відкриттям держплемстанцій і станцій штучного осіменіння розпочинається повсюдне використання цього методу у практиці тваринництва. Роботи І. В. Смирнова стали поштовхом до розроблення методів заморожування та тривалого зберігання сперми плідників. Отримали розвиток роботи з трансплантації ембріонів. Створено НВС «Ембріон» для впровадження новітніх досягнень біотехнології вітворення сільськогосподарських тварин та у зв’язку зі значним розширенням сфери міжнародних наукових контактів. Проводиться комплексна та скоординована науково-дослідна робота в галузі.
ІV період (1991 – до сьогодення) – період відродження української державності: І підперіод (1991 – 1999) – вивчення питань теорії репродукції тварин та подальше удосконалення на цій підставі технологій одержання, кріоконсервації й використання гамет і зигот при штучному осіменінні та трансплантації ембріонів, а також розробка ефективніших біологічних середовищ і технічних засобів для здійснення нових технологій; ІІ підперіод (1999 – 2003) – створення Харківського біотехнологічного центру як самостійної установи; ІІІ підперіод (2004 – до сьогодення) – відновлення роботи у структурі Інституту тваринництва НААН. Дослідження спрямовано на підвищення відтворювальної функції високопродуктивних та генетично-цінних тварин; отримали розвиток ембріоінженерні технології для створення тварин із прогнозованими ознаками.

7. Отже, багатогранний досвід минулого, історичні паралелі стали своєрідним проблемним полем критичного усвідомлення сучасного та прогнозування майбутнього біотехнології як науки. Звернення до високих прикладів служіння науці, високих наукових і моральних стандартів кращих її представників з їх неоціненною науковою спадщиною є зразком у вихованні молодих поколінь учених.

За цих міркувань, у нагоді стане перше видання бібліографічного покажчика «Біотехнологія відтворення сільськогосподарських тварин у працях учених Інституту тваринництва НААН», який охоплює хронологічний період протягом 75 років, саме, з дати виходу першої друкованої праці вчених за відповідної тематики.

Список використаних джерел

1. Ткаченко В. В. Діяльність науково-дослідних кафедр у вищих навчальних закладах та організація галузевої науки в УСРР у 1920–1930 роках / В. В. Ткаченко // Гілея / УАН. Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – 2009. – Вип. 23. – С. 75.
2. Державний архів Харківської облаcті (далі – ДАХО). – Ф. Р. 6184. – Оп. 1. – Спр. 224. – 154 арк.
3. ДАХО. – Ф. Р. 6184. – Оп. 1. – Спр. 1. – 1 арк.
4. ДАХО. – Ф. Р. 6184. – Оп. 1. – Спр. 39. – 120 арк.
5. Місце і роль аграрної науки в процесі розвитку АПК України / УААН. – К.: Аграрна наука, 2007. – 278 с.
6. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 5295
7. Вергунов В. А. Сільськогосподарська дослідна справа в Україні від зародження до академічного існування: організаційний аспект / Вергунов Віктор Анатолійович. – К.: Аграрна наука, 2012. – 416 с.
8. Центральний державний архів вищих органів влади та управління, м. Київ (далі – ЦДАВО України). – Ф. 1055. – Оп. 1. – Спр. 876. – Арк. 2.
9. Мироненко С. Г. Історико-науковий аналіз становлення і розвитку основних напрямів фізіології репродукції тварин в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. біол. наук: 03.00.23 «історія біології» / Мироненко С. Г. – К., 2007. – 19 с.
10. Козенко Т. М. Штучне осіменіння і його значення в розведенні сільськогосподарських тварин / Козенко Т. М., Смирнов І. В., Ейснер Ф. Ф. – К.: Держсільгоспвидав УРСР, 1953. – 147 с.
11. Бухарін І. О. Результивність штучного запліднювання великої рогатої худоби в радгоспах УРСР // Зб. наук. пр. / НКЗС УРСР. Укр. НДІ тв-ва. – К.-Полтава, 1937. – С. 33–52.
12. ЦДАВО України. – Ф. 1055. – Оп. 1. – Спр. 1339. – Арк. 2–3.
13. Краткий отчет о научно-исследовательской работе за 1931–1943 гг. // Труды / НКЗ УССР. Укр. НИИ жив-ва. – Х., 1944. – 212 с.
14. ДАХО. – Ф. Р. – 6184. – Оп. 1. – Спр. 407. – 32 арк.
15. Гомон Ю. Хаты-лаборатории в колхозе / Гамон Ю. – Х.: Укрсельхозгиз, 1934. – С. 58–59.
16. Архів Інституту тваринництва НААН (далі – АІТ НААН). – Оп. 1-Л.– Спр. 3. – 89 арк.
17. ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6446. – Арк. 8–10.
18. ЦДАГО України. – Ф. 1. Оп. 20. – Спр. 6447. – Арк. 99–101.
19. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 5. – 187 арк.
20. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 6. – 204 арк.
21. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 10. – 89 арк.
22. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 12. – 65 арк.
23. ДАХО. – Ф. Р.-6184. – Оп. 1. – Од. зб. 63. – 19 арк.
24. ДАХО. – Ф. Р.-6184. – Оп. 1. – Од. зб. 62. – 43 арк.
25. ДАХО. – Ф. Р.-6184. – Оп. 1. – Од. зб. 66. – 14 арк.
26. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 17. – 99 арк.
27. ЦДАВО України. – Ф. 27. – Оп. 17. – Спр. 1053. – Арк. 284–285.
28. ЦДАВО України. – Ф. 27. – Оп. 17. –Спр. 1062. – Арк. 189–190.
29. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 19. – 130 арк.
30. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 27. – 272 арк.
31. АІТ НААН. – Оп. 1-Л. – Спр. 33. – 175 арк.
32. О положении в биологической науке : сессия ВАСХНИЛ (стенограф. отчет (31 июля – 7 августа 1948 г.). – М.: Огиз-Сельхозгиз, 1948. Режим доступу: TML-версия ttp:/www.orlovsergei.newmail.ru/Bookshelf/VASHNIL/
33. Научный отчет о работе института за 1953 г. / МСГ УРСР. Глав. Упр-е с.-х. пропагадны и науки, Укр. НИИ жив-ва. – Х., 1954. – Т.V. – 266 с.
34. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 83. – 192 арк.
35. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 39. – 230 арк.
36. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 91. – 196 арк.
37. Эйснер Ф. Ф. Результаты и препективы работы государственных станций искуственного осеменения при Украинском институте животноводства / Ф. Ф. Эйснер, Н. И. Мосолов, Т. М. Козенко // Бюл. НТИ / Укр. НИИ жив-ва. – Х., 1956. – Вип. 1. – С. 19–22.
38. Перша сесія УАСГН (1–4 липня 1957 р.). – К.: Вид-во УАСГН, 1959. – С. 12–13.
39. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 107. – 190 арк.
40. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 124. – 188 арк.
41. АІТ НААН. – Оп. 1-Л.– Спр. 140. – 234 арк.
42. Гайворонский Г. С. Градуированный семяприемник / Г. С. Гайворонский // Молочное и мясное скотоводство. – 1963. – № 11. – С. 60.
43. Мисостова Н. В. Изучение влияния искусственного осеменения коров разбавленным семенем на качество потомства: автореф. дис. на соискание ученой степени канд. биол. наук / Н. В. Мисостова. – Х., 1964. – 16 с. (МСХ УССР. НИИЖ Лесостепи и Полесья УССР).
44. Волосевич А. П. Применение биостимуляторов в искусственном осеменении коров / А. П. Волосевич // Тез. докл. конф. по плем. делу и искусственному осеменению с.-х. животных (24 – 26 окт. 1962 г.). – К.: Сельхозгиз УССР, 1962. – С. 86–87.
45. ДАХО. – Ф. Р.-6184. – Оп. 2. – Од. зб. 56. – 45 арк.
46. Пахучий В. М. Методические вопросы разработки рационального кормления быков-производителей на станциях искусственного осеменения сельскохозяйственных животных / В. М. Пахучий // Методики исследований в животноводстве : тезисы докл. науч. конф. НИИ жив-ва Лесостепи и Полесья УССР (24–25 марта 1966 г.). – Х., 1966. – С. 61–71.
47. Мисостов Т. А. Влияние условий выращивания и содержания быков-производителей на их рост, развитие и спермопродукцию : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. с.-х. наук / Т. А. Мисостов. – Х., 1964. – 24 с. (МСХ УССР. НИИЖ Лесостепи и Полесья УССР).
48. ХДАХО України. – Р-6184. – Оп. 2. – Спр. 57. – Арк. 6.
49. Осташко Ф. И. Вопросы теории и практики низкотемпературного консервирования спермы производителей / Ф. И. Осташко // Интенсификация общественного животноводства / ВАСХНИЛ ЮО. НИИ жив-ва Лесостепи и Полесья УССР. – Х., 1971. – Т. ХХХVI. – С. 95–104.
50. Сопельник В. М. Вимірювання електропровідності цервікального секрету для визначення оптимальних умов запліднення корів / В. М. Сопельник // Молочне та м’ясне скотарство : респ. темат. наук. зб. / МСГ УРСР. – К.: Урожай, 1969. – Вип. 16. – C. 87–89.
51. Сопельник В. М. Модифікована штучна вагіна для бугаїв / В. М. Сопельник // Розведення і утримання с.-г. тварин : респуб. міжвідом. тем. наук. зб. / МСГ УРСР. – К.: Урожай, 1965. – Вип. 5 «Біологія розмноження і штучне осіменіння с.-г. тварин». – С. 81 – 85.
52. Осташко Ф. И. Гидравлический станок для взятия спермы у быков / Ф. И. Осташко, И. С. Вакуленко // Молочное и мясное скотоводство. – 1968. – № 5. – С. 34–36.
53. Бородай І. С. Теоретико-методологічні основи становлення та розвитку вітчизняної зоотехнічної науки / Бородай Ірина Сергіївна. – Вінниця, 2012. – С. 95–96.
54. АІТ НААН. – Оп. 2. – Спр. 608. – 344 арк.
55. АІТ НААН. – Оп. 1-Л. – Спр. 298. – Арк. 143.
56. АІТ НААН. – Оп. 1-Л. – Спр. 292. – 188 арк.
57. АІТ НААН. – Оп. 1-Л. – Спр. 328. – 176 арк.
58. Отчет о НДР за 1979 р.: тема 1–2 / НИИ жив-ва Лесостепи и Полесья УССР. – Х., 1979. – 330 с.
59. АІТ НААН. – Оп. 2. – Cп. 981. – 4 арк.
60. Краткий отчет НИИЖ Л И П УССР за 1985 р. и II пятилетку / ВАСХНИЛ ЮО. – Х., 1985. – 106 с.
61. Состояние научных исследований по воспроизводству крупного рогатого скота : выписка из протокола № 11 заседания Президиума ЮО ВАСХНИЛ от 26 сент. 1984 г. / ВАСХНИЛ ЮО. – К., 1984. – [отдел. оттиск].
62. АІТ НААН. – Оп. 1-Л. – Спр. 430. – 309 арк.
63. АІТ НААН. – Оп. 1-Л. – Спр. 396. – 276 арк.
64. АІТ НААН. – Оп. 1-Л. – Спр. 412. – 221 арк.
65. АІТ НААН. – Приказы по производству 1984 г. – 149 арк.
66. АІТ НААН. – Приказы №№1–105 директора института по основной деятельности за 1985 г. – 173 арк.
67. АІТ НААН. – Оп. 1-Л. – Спр. 446. – 184 арк.
68. АІТ НААН. – Распоряжения №№ 1–41 по институту за 1986 г. – 55 арк.
69. АІТ НААН. – Приказы №№ 1–107 директора по основной деятельности за 1986 г. – 184 арк.
70. АІТ НААН. – Приказы №№ 1–89 директора по основной деятельности за 1987 г. – 140 арк.
71. АІТ НААН. – Приказы І по кадрам за 1989 г. – приказ № 6-к [аркуші не нумеровані].
72. Разработать способы размножения животных с использованием трансплантации эмбрионов : отчет о науч.-исслед. работе / ВАСХНИЛ. УААН. НИИ жив-ва Лесосепи и Полесья УССР. – Х., 1990. – 118 с. – Деп. рукопись.
73. Разработать и внедрить новые методы и технологии сельскохозяйственных животных (заключительный) : отчет о науч.- исслед. работе / ВАСХНИЛ. УААН. НИИ жив-ва Лесостепи и Полесья УССР. – Х., 1991. – 389 с. – Деп. рукопись.
74. Збірник постанов і розпоряджень уряду УРСР. – 1990. – № 10. – Ст. 59.
75. Аграрна наука : розвиток і досягнення. – К.: ННЦ ІАЕ, 2006. – Т. ІV. – С. 24.
76. АІТ НААН. – Приказы ІІ по кадрам за 1990 г. – приказ № 38-к [аркуші не нумеровані].
77. АІТ НААН. – Книга наказів № 1 по кадрах №№ 1–46 за 1999 г. – [аркуші не нумеровані].
78. Розробити біотехнологічні методи відтворення сільськогосподарських тварин з прогнозуванням господарсько-корисних ознак шляхом тестування різних зародків : звіт про НДР (заключний) / УААН. ХБТЦ. – Х., 2000. – [аркуші не нумеровані].
79. АІТ НААН. – Накази по кадрах №№ 1–92 на 1996 р. – наказ № 90-к. – [аркуші не нумеровані].
80. АІТ НААН.– Книга наказів № 1 по кадрах №№ 1–46 за 1999 р. – [аркуші не нумеровані].
81. Розробити енерго- та ресурсозберігаючу технології штучного осіменіння та трансплантації ембріонів сільськогосподарських тварин: звіт про НДР (заключний) / УААН. ХБТЦ. – Х., 2000. – 122 с.
82. АІТ НААН. – Накази кадрові 2004 р. – № 01/к-192/к . – [аркуші не нумеровані].
83. Звіт про НДР за 2004 р. / НААН. Ін-т твар-ва. – Х., 2004. – 250 с.
84. Дослідити вплив позаклітинного кристалоутворення середовища, що містить біоб’єкт, на процеси внутрішньоклітинної кристалізації сперміїв бугая і риби при прискорених режимах заморожування : звіт про НДР НААН. Ін-т твар-ва. – Х., 2010. – [аркуші не нумеровані].
85. Обґрунтувати та розробити альтернативну концепцію реконструюванння ембріонів і напрямки молекулярно-генетичних досліджень для застосування у відтворенні сільськогосподарських тварин (заключний) : звіт про НДР / НААН. Ін-т твар-ва.– Х., 2010. – 177 с.
86. Визначити закономірності та вплив широкого діапазону заморожування і розморожування на якість клітин та ембріонів тварин (заключний) : звіт про НДР / НААН. Ін-т твар-ва.– Х., 2010. – 150 с.
87. Розробка інструментарію одноразового використання для штучного осіменіння кобил (заключний): звіт про НДР за договором 67/7 / М-во АПК України. Ін-т твар-ва УААН. – Х., 2010. – 86 с. (Деп. рукопис).